Уночі Київ не спав, а над ранок за димовою завісою майже не проглядалися багатоповерхівки. Перші вибухи розпочалися ввечері, коли росіяни запустили перші дрони, і тривали до самого ранку. Більшість шахедів та балістичних ракет ворог спрямував цієї ночі саме на столицю. Коли величезне місто охоплене вогнем, а здалеку видніється заграва, це лякає. На жаль, наші сили ППО мають обмежену кількість засобів, щоб стримувати ці атаки. Немає засобів ПДТР. Немає лазерного наведення. Немає турелів. Немає дронів-перехоплювачів. Де всі ці речі? Вони виробляються в Україні, але чомусь держава не постачає їх військовослужбовцям… Сьогодні війна точиться не лише на лінії фронту — вона може увійти в кожен дім. Вихід із цього пекла один: не панікувати, а допомагати Збройним Силам України. Тому попри безсонну ніч ми не переносили нашу поїздку на Буковину, бо саме тут на нас чекали хлопці та дівчата з 143 навчального центру, яким ми вже сформували вантаж допомоги.Але раптом вони подзвонили і сказали, що військова контррозвідка заборонила воїнам приймати цю допомогу. Ба більше, вони терміново відправили їх з місця постійної дислокації на Схід. Там ми і домовилися зустрітися з десантниками вже зовсім скоро, бо нас так просто не зупиниш. А поки ми у Чернівцях — неймовірному місті, яке, на щастя, росіяни не жахають ракетами та дронами. Зустрілися з містянами, щоб поговорити і послухати. Саме в такій атмосфері заряджаєшся енергією на нові проєкти та починання. Дякую за гостинність, Чернівці!📩 Telegram 😎 Facebook 🕊 Twitter