Source
Воєнний щоденник мирних городян | Потім справжнє «живе срібло», невгамовний бешкетник, потім складний п...
38 Views/Reach
2023-11-30 14:00
Message №1431
Потім справжнє «живе срібло», невгамовний бешкетник, потім складний підліток, якому не можна було дати ради, потім юнак, якого роздирали внутрішні протиріччя, і який все шукав себе, і нарешті добрий, чуйний, розумний, порядний чоловік. Мені часто бракувало мудрості, терплячості, уважності, іноді я у відчаї думала, що як мати я абсолютно бездарна, але якось Ілля сказав мені: «Ти знаєш, я порівнюю нас з сім”ями наших знайомих: у Р. мати найняла бандитів і виганяє його з квартири, хоче з ним судитися, у А. батьки просто морально знущалися з неї все дитинство. Я слухав їх і думав, як же мені з вами пощастило. Я такий вам вдячний. Моє дитинство було прекрасне» . У грудні 21 року Ілля прислав мені повідомлення у месенджер( я бережу його), де написав, як сильно мене любить і який вдячний за все. Мені було смішно читати про смачну їжу, курси, репетиторів, здавалося б, такі дурниці😊. Але було там і «дякую за підтримку, за добрі слова, за те, що ти завжди готова допомогти» . І тоді я зрозуміла, що все було недаремно. Ось випадок, який багато говорить про Іллю. На фронті у практично розбомбленому селі під купою сміття хлопці знайшли гітару. Ілля як міг настроїв її і кілька днів грав і співав побратимам. Та коли розповів про це батькові, той необачно сказав, мовляв, дивись, щоб тебе не звинуватили в мародерстві. Боже, як це вразило Іллю. Він навіть поскаржився мені: «Уявляєш, батько сказав, що це мародерство» . Я його заспокоювала, пояснювала, що він неправильно зрозумів, що ніякий він не мародер. «Ми ж не так тебе виховували». Ілля аж розплакався, що про нього могли таке подумати, і врешті відніс гітару на те розбомблене подвір’я, у те пусте село, де вже не було жодної живої душі. Але кілька днів був щасливий, обнімаючи улюблений інструмент, співаючи, роблячи те, що любив найбільше. Я досі перечитую повідомлення з військкомату: «Ваш син, солдат….» і думаю: це якась помилка, ну який же ти солдат? Поет, співак, композитор, перекладач. Але найголовніше – чоловік, справжній чоловік, який не став ховатися, не втік, а свідомо пішов захищати сім’ю, свою країну. «Я люблю свою країну, якою б вона не була». І загинув як воїн. Горе моє безмежне, як безмежна моя гордість за тебе і безмежна вдячність за те, що ти був і завжди будеш у моєму житті і в серці. Я не змогла тебе поховати - ти досі в тому степу, ніхто не закрив тобі очей, я востаннє не поцілувала тебе, синочку. І не знаю, чи зможу колись поховати.Ми були разом 30 земних років, дитино, це нестерпно і несправедливо мало, ми зовсім не набулися з тобою. І десь жевріє надія: а раптом все-таки там, за межею, щось є і ми колись ще обнімемося? Я б усе за це віддала.Сину мій, болю мій, щастя моє, любове моя…. Честь.Дякую всім, хто вчора прийшов згадати нашого Ілюсю.
Olha Chernilevska