91 рік тому, 8 січня 1935 року у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині народився Василь Симоненко - поет, журналіст, один із ключових представників українського шістдесятництва.Він виростав без батька, в умовах війни та повоєнної розрухи. Рано зіткнувся з бідністю, важкою працею й атмосферою страху, яка формувала ціле покоління. Після закінчення школи вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працював у редакціях газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», «Робітнича газета». На початку 1960-х долучився до Клубу творчої молоді в Києві разом з Аллою Горською, Ліною Костенко, Іваном Драчем, Василем Стусом, Іваном Світличним та іншими. Брав участь у літературних вечорах, поїздках Україною, публічних дискусіях.Разом із членами Клубу Симоненко долучився до збору свідчень про масові поховання жертв сталінських репресій. Уперше були публічно зафіксовані місця таємних захоронень у Биківні, на Лукʼянівському та Васильківському кладовищах, у київських лісах. Після подання меморандуму до Київради за поетом встановили нагляд. Активно писати почав у студентські роки, але друкуватися зміг лише наприкінці життя. У 1962 році вийшла його перша й єдина прижиттєва збірка - «Тиша і грім». Більшість текстів проходила цензурні правки або не допускалася до друку.Влітку 1962 року Симоненка затримали працівники міліції в Черкасах. Після побиття в ізоляторі різко погіршився стан здоровʼя. Хвороба нирок стала причиною смерті. Василь Симоненко помер у 1963 році у віці 28 років.Після його смерті рукописи вилучали, публікації в Україні були фактично заборонені. Частина поезій і щоденників вийшла за кордоном - зокрема в журналі «Сучасність» у Мюнхені. В Україні його твори почали повертатися до читача лише наприкінці 1980-х років.Шевченківську премію Василь Симоненко отримав посмертно, вже в незалежній Україні.Памʼятаємо!