Щороку, четвертої суботи листопада світ зупиняється, аби згадати тих, чиї життя були обірвані страшною трагедією - Голодомором, який навмисно створила радянська влада, спустошуючи родючу українську землю.Це не просто сторінка історії. Це біль, що передається крізь покоління, це тиша, у якій і досі чути голоси мільйонів українців.Голодомор був зброєю — спрямованою на те, щоб зламати український народ, його дух, пам'ять та силу. Зникали родини й села, переривалися долі, обривалася нитка майбутнього. Але навіть у цій темряві люди знаходили у собі сили виживати, підтримувати одне одного, боротися за життя попри невимовний страх.Свідчення про страшні роки зберіг і наш університет у монографії "Історія Чернігівського національного педагогічного університету в біографіях його керівників", автори Боровик А.М., Боровик М.А..Випускниця 1934 року, Мащенко Ганна Юріївна на власні очі бачила жахи голоду, а її спогади зберіг син, Станіслав Трифонович:Навесні 1932 року почали голодувати. Майже кожного дня у вестибюлі інституту стояли домовини. Багато студентів покинули інститут, виїхавши додому. З 75 чоловік скінчили разом зі мною лише 13. Ганна Юріївна теж хотіла покинути навчання, проте директор інституту допоміг влаштуватись у їдальню на другу зміну - мити посуд, і вона залишилась, для того аби мати можливість вижити:Після роботи готувалась до семінарів і практичних занять глибокої ночі при каганці, бо часу було мало. Отож тобі відповідь, сину, чому у мене такі невисокі оцінки у дипломі. Зате я наїдалась досхочу у їдальні та ще й дівчатам у гуртожиток приносила. У спогадах залишились згадки, як жили діти у звичайних селянських родинах Чернігівщини:Люди довкола голодували. Учні у більшості ходили пухлі від голоду, а багато взагалі не відвідували школу Прийдеш до учня додому, питаєш, чому він не ходить до школи. Відповідають, що хворіє від голоду, але вже буде скоро відвідувати заняття, бо корова отелилась, і вони зварили киселику. Запрошують мене до столу, бо думають, що і я голодна.. Це не просто історія однієї людини. Це - голос світової трагедії, яку завжди пам'ятатиме український народ. Бо пам'ять - перший крок до того, аби ніколи знову не обірвались мільйони життів.