Українська мова таки складна)
Змалку знав слово "чвалати" (повільно йти – "він нарешті причвалав". І лише сьогодні дізнався значення слова "чвал". Це - галоп - найшвидший алюр коня або іншої чотириногої тварини. Тобто "кінь перейшов на чвал" означає, що тварина біжить якнайшвидше, "він почвалав" – вказує на повільний рух.
Гадаю сталося так, що іронічне значення набуло більшого поширення ніж слово з якого його утворено.

Що нагадало інший приклад – вонь. Багато хто, бувши в Чехії, відмічав, що чеське "vůně" означає "приємно пахнути". Тим хто знає московитську потішно, бо нагадує "вонь", тобто сморід. Фраза "Ти гарно пахнеш" чеською – "Voníš moc pěkně" (воніш моц пекне). Однак саме в чеській збереглося первісне значення слов'янського слова. Вонь – так називали приємний аромат. Зокрема в тропарі на погребіння Христа співається "плащани‌цею чи‌стою обви‌въ, и҆ во‌ньми во гро‌бѣ но‌вѣ покро‌венъ положи‌" ("плащаницею чистою обвив і з пахощами в гробі новому поклав"). Схоже, що деякі слов'янські народи щоб не казати "смердить" перейшли на евфемізм "воняє" (тобто приємно пахне). А згодом евфемізм відірвався від свого кореню і поширився у новому значені.
До речі, теж відбулося в англійській із словом stink. Відомі навіть роки – середина ХІ століття. До цього часу "стінк" означало або просто пахнути, або "приємно пахнути" . В англо-саксонському глосарії 725 року слово stincendi є перекладом латинського flagrans, тобто приємного аромату. На початку ХІ ст. Ельфрік з Ейнштейма писав “Ic stince swote” ("Я солодко пахну"). Далі сморід почали приховувати ввічливим "stink" (аромат) і незабаром воно стало смородом.
___
На фото кизяк коня. Скам'янілий, йому понад 10 тисяч років. Знайшов колись на намивних пісках неподалік Києва. Він давно не воняє (у жодному значенні) і кінь той вже не чвалає. Він просто привертає увагу до посту)