Підміна режисури стилізацієюРежисер не створює глибинних сенсів чи оригінальної архітектоніки вистави, а займається лише зовнішнім декоруванням. Його метод роботи — це робота стилізатора з вкрай обмеженим набором інструментів, де форма домінує над змістом, приховуючи відсутність справжньої режисерської думки. Замість пошуку унікальної художньої мови для кожного твору, використовується один і той самий набір прийомів. Відсутність розвитку художнього методу перетворює "фірмовий стиль" на набір передбачуваних кліше. Те, що подається як авторський почерк, насправді є стагнацією творчої фантазії.Девальвація провокації та фетишизаціяЕксплуатація оголеного тіла (зокрема чоловічого) втратила художню виправданість і провокативну силу. Постійне використання роздягання як кульмінаційного художнього образу знецінює сам прийом. Коли провокація стає рутиною, вона перестає працювати на глядача і починає виглядати як особистий фетиш постановника, що транслюється на сцену без належного драматургічного обґрунтування.Псевдо-осучаснення класикиПоверхове поєднання класичних текстів із сучасною поп-культурою (рейв-естетика, електронна музика) не є справжньою актуалізацією. Прийом "класичний герой (наприклад, Доріан Грей) + клубний біт" є вторинним і застарілим. Це не робить матеріал сучасним ("ні!"), і точно не є оригінальним ("абсолютно ні"), оскільки стало загальним місцем (commonplace) у сучасному театрі, втративши будь-яку новаторську цінність.Театром повинні займатися професіонали, а не тіпочки, які досягли успіху в інших галузях, і через кризу середнього віку вирішили відкрити для себе нові горизонти. Привіт, Олексо! (як думаєте, я про Довбуша?)