я рівно 12 років в стендапі. ого! я вийшов на сцену в 2013 і почав вивчати стендап. стендап… це була наче здоровенна кімната, в якій купа всього. я бачив двері і розумів, що там вихід. там закінчення вивчення стендапу. але я зможу вийти з цієї кімнати тільки коли все дізнаюсь і все подивлюсь в ній. кожен куточок, кожну щілину, стільчик, підвіконня, вазончик, папугу. десь 10 років я лазив по цій кімнаті. то повзав. скакав. стояв і просто спостерігав (нагадую, кімната — це метафора на пізнання стендапу. може я погано натякнув). і тільки через 10 років я остаточно познайомився із написанням тексту, панчами, інтонуванням, енергією, голосом. і зрозумів, що можу виходити із цієї кімнати. Я ГОТОВИЙ. Я ВСЕ ЗНАЮ. Я БАЧУ ДВЕРІ. Я МОЖУ ВИХОДИТИ. я повернув дверну ручку. відчинились зі скрипом. і я побачив не вихід. я побачив нову кімнату. ЙООООООООООО😰😰😰😰ще більшу. здоровенну. і вже два роки я вивчаю цю нову кімнату. і ще навіть дверей не бачу. але й як побачу. то впевнений, там ще одна кімната. а за нею ще. і ще. і ще. і ще. ну і супер! дякую, що всі ці 12 років ви мої вуха, очі, сміх.