​​"Будучи молодим офіцером, я глибоко поважав вище командування, але, на жаль, розчарувався в багатьох з них, коли побачив їх ближче з позиції військового кореспондента. Було сумно дізнатись скільки, здавалося б, поважних людей були готові піти на майже все заради просування по службі. Один із командирів, який старанно культивував знайомство за мною, фельдмаршал сер Арчібальд Монтгомері-Массінгберд, запросив мене до співпраці з ним у написанні книги про уроки війни, і коли ми разом вирушили вивчати поля битв, я побачив, що він уникає всіх незручних питань, і незабаром зрозумів, що його основною метою у пропозиції написати таку книгу було показати, наскільки блискучою і бездоганною була операція Четвертої армії, начальником штабу якої він був. Тому я відмовився брати участь у цій рекламній акції. Я також побачив, що він мав звичку нашіптувати мені шкідливі інсинуації про інших генералів, які були його конкурентами у просуванні по військових сходах.Він зрештою досяг вершини, хоча і без моєї допомоги, і його перебування на цій посаді відзначилось найгіршим періодом стагнації в розвитку армії між двома війнами. Це було тим більш прикро, що він обійняв посаду начальника Імперського генерального штабу саме в той час, коли Гітлер захоплював владу в Німеччині. Коли Айронсайд став начальником Імперського генерального штабу після початку війни в 1939 році і розмірковував над списком недоліків в оснащенні армії, він був настільки вражений, що вказав на портрети Монтгомері-Массінгберда і його попередника Мілна у своєму кабінеті і гнівно вигукнув: "Ці двоє за все відповідальні — краще їх розстріляти".Іншою звичкою, що мала гірші наслідки, було те, що амбітні офіцери, коли бачили перспективу підвищення до генеральського звання, вирішували приховувати свої думки та ідеї заради спокою, доки не досягнуть вершини і не зможуть втілити ці ідеї в життя. На жаль, зазвичай після років такого самопридушення заради амбіцій, коли нарешті пляшка відкривалась, її вміст випаровувався.Я зрозумів, що моральна мужність на вищих рівнях в армії була такою ж рідкістю, як і серед політиків. Мене також здивувало, що ті, хто виявляв найвищий ступінь фізичної мужності, як правило, були тими, кому найбільше бракувало моральної мужності, і ключ до цього, здавалось, полягав переважно в зростаючій одержимості особистими кар'єрними амбіціями — особливо в тих випадках, коли нещасливе сімейне життя призводило до надмірної заклопотаності кар'єрними перспективами. Однак іншою основною причиною зниження моральної мужності була відсутність приватних коштів, що змушувало командирів стелитись перед своїми начальниками через турботу про забезпечення освіти своїх дітей. Цей фактор був дуже помітним у покірності німецьких генералів Гітлеру, і це стало для мене зрозумілим, оскільки я бачив, як це працювало у Великобританії в набагато менш складних умовах."//Basil Liddell Hart, Why don't we learn from history?// #книги #історія #ПСВ