Я зараз нікому не даю свій номер телефону. Багато вважає це за дурість, але один випадок змусив мене поглянути на "безневинний" обмін номерами по іншому.
Так от. Ні для кого не секрет як зараз в основному знайомляться люди. Правильно, в інтернеті. Познайомилась я з хлопцем, дуже приємний в спілкуванні, переписувалась днями. Запропонував зустрітися. Поки все по стандарту. Київ місто велике і знайти один одного важко, особливо коли ви ні разу не бачились. Обмінялись телефонами для зв'язку.
Підійшовши до місця побачення і побачивши це... А потім почувши його голос. Хотілось втекти. Взагалі я дуже толерантна, але тут не було слів. Фото були кількарічної давнини і від того хлопця не лишилося вже нічого. Але суть не в цьому.
Я намагалася якнайшвидше злитися із цього побачення. Він буквально мене не відпускав. Благо він жива людина, і його покликала природня потреба. Я швидко схопила речі і вискочила з ТЦ, добре що метро прямо під ним. Він мене не наздогнав би якщо навіть дуже хотів.
Адресу і будь-яку іншу інформацію окрім номеру телефону я не давала. Заблокувала його одразу скрізь де могла, бо те як він мене утримував в кафе уже лякало.
Колишній рід його діяльності, як виявилось, лишив йому багато можливостей і з одного номеру телефону він зміг витягти все. Буквально все, навіть імена моїх батьків. (І вам по секрету, якщо ви подавали електронні заяви для вступу, то вас можна легко знайти де ви навчаєтесь, просто погугливши ваше ПІБ.)
Він не давав мені проходу, ловив мене перед універом, біля дому. Телефонував з чужих номерів. Благо я живу в чудовому районі, де прямо поруч всі правові структури. Одного дня він знову стояв біля мого будинку і запримітивши мене почав швидко йти в мою сторону. Я вчепилася в першого ліпшого поліціянта і почала волати, щоб він забрав від мене цього чоловіка, бо він мене переслідував. Так як біля мого дому поліція, ми всі заочно, а з деякими особисто знайомі, бачимось кожного дня і навіть вітаємося. Його забрали в один кабінет, мене в інший. Це вже була точка кипіння. Переписки я ніколи не видаляю і це дуже знадобилося. Він почав писати жахливі речі. Я подала всі переписки, де було видно, що ніякої інформації про себе я не надавала, що він мені погрожує. Не були б ми знайомі зі слідчим, можливо б нічого не робилося, але тут він зробив свою роботу. Завів того неадеквата, пояснив, що той попав одразу на декілька статей, і якщо я напишу заяву, йому буде непереливки. Він людина боягузлива, тому в усьому зізнався і слізно просив не писати заяву. Я її все-таки написала, залишила всі докази і сказала, що в разі повторення ситуації, справа буде запущена. Ті перелякані очі я не забуду ніколи, як і ті кошмари, що потім снилися мені ночами.
Тому я нікому ніколи не даю свій номер телефону.

Поділитись історією