Поговоримо про книжки? 📚 | Ось і настав той момент, коли я вперше познайомилася з книгою-самвидав...

Ось і настав той момент, коли я вперше познайомилася з книгою-самвидавом і повністю задоволена цим 😌На перший погляд Захисники лісу Катерини Колесник — це українське фентезі: духи, ліси, провидиці, темні сили, боротьба за виживання світу. Але насправді роман значно глибший. Це книга про втрату зв’язку — з природою, з пам’яттю, з самими собою. І про сильну надію знайти його наново. З перших сторінок авторка змальовує майже постапокаліптичну атмосферу: висохлі річки, мертві землі, темні ліси, дивні істоти й відчуття великої біди. Але найбільше мене у цьому зачепило відчуття сильної паралелі з бідою, яка захопила українські землі у цілком собі реальному житті:— Добре-добре, я зрозуміла: ніякого навчання, доки я не розкажу легенду, — вона підсунула стілець ближче й прочистила горло. — Багато-багато років тому, коли Таврія ще була густо заселеною, а півострів омивало море, сталося страшне...Діти завовтузилися, уже знаючи, що буде далі.— Нищівний буревій спершу налетів на Херсон, а звідти розкинувся на усі боки. Був цей вир страхітливим: потрапивши в нього, тварини й рослини гинули, а люди не могли дихати. Він змітав будинки, виривав дерева з корінням та здіймав у небо чорний пісок, затуляючи сонячне світло. Минали дні, місяці, роки. Він не зник, навпаки — продовжував розширюватися вусібіч, захоплюючи більше й більше наших земель. А там, де вже не було людей, з'явилися монстри... Відгукується, правда?Насправді, я не знаю, Катерина зробила це свідомо чи ні, але описи покинутих домівок і прагнення головних героїв знайти своє місце не тимчасово, а назавжди — щемило мені дуже сильно. Набагато більше, ніж це могла б зробити звичайна казка.Це історія про вибір між страхом і відповідальністю, про внутрішню силу та про те, що у найтемніші часи комусь доводиться ставати на захист своєї землі.Щось дуже-дуже знайоме 😔Мені також щиро імпонує, що книга написана з великою любовʼю до природи. Ліс тут живий. Він пам’ятає, відчуває, страждає. І у цей момент знову повертаєшся до того, що історія говорить не лише про вигаданий світ, а й про наш реальний — втомлений, поранений, але все ще живий.Єдине, що мене трохи збивало, це подекуди швидкість, з якою переходили з однієї події до іншої, від одного абзацу до іншого. Я буквально думала «стоп, як ми тут опинилися» 🤔😅 Але не скажу, що це заважало розвитку історії.Чи це казка? Насправді так, ця історія дуже схожа на казку. Але вона й залишає за собою щось магічне, рідне та важливе. Я хочу, щоб цей жах нарешті припинився... — прошепотіла Надія. — Хочу, щоб люди перестали гинути, щоб усі знову повернулися додому. Защемило, чи не так? 💔P.S. Ви бачили отого шикарного кота на обкладинці? 😻P.P.S. Фото стягнула у авторки книги, але з її ж дозволу. Ну бо красиві 😌