Гарік Корогодський:КИЇВЧим ти мене приворожив? Гаріку 8. Я «рахіт» та «очки прибежали». І мене випускають першим на лід озера на Відрадному. Це ще не льод, корочка. І вона мене тримає. Можна грати в хокей. Гаріку 16. Я в технікумі, на Севастопольській площі. Ходжу на побачення на Соломʼянське кладовище. Там, на цвинтарі, я крав квіти на могилах, для дівчини. Не назавжди, дівчині, поносити. Кодекс честі наказував повернути квіти на могилу. Серед нас були варвари та кавалерии. Варвари викидали одну квітку, щоб стало непарне. Галантні кавалери навпаки – докупали одну у бабусь. Це був шик, гламур – йти під ручку з кралею, в неї букет троянд і гладіолус. Небіжчики аплодували. В мене були спроби змінити місто проживання. Але Київ не відпускає. Я ріс під вибухи. Ми кидали каштани в багаття. Викопували за домом на городах картоплю й пекли. Замурзані і щасливі. Київ не відпускає. Бо мій Київ – не «мать городов русских». Київ взагалі не мати. Київ – Батько. І захистить, і відшльопає. Вічне місто. Я вже не знаю – чи то я його дитина, чи він моя. Але то любов, яка навічно. І моя задача – заслужити право на цю любов.P.S. Фото перед побаченням, на фоні того самого технікуму. Фото: 1976 рік.Джерело: архів Гаріка Корогодського.