чеський священник ян неплах у малій хроніці, укладеній наприкінці 1360-х років (принаймні остання подія в ній датована 1365-м) розповідає про страшне, яке діялося в богемському селі блові.

1336 року там помер пастух на ім'я мислята. і, замість насолоджуватися заслуженим спокоєм і тихенько лежати в могилі, став ночами вилазити з гробу, ходити по навколишніх селах і лякати людей. причому не тільки своєю немертвістю лякати: мислята убивав тих, кого йому вдавалося зловити, а ще вигукував імена інших — і кого він так покликав, той упродовж восьми днів гинув.

селяни вже в xiv столітті знали, що робити, тож викопали покійника і пробили його кілком (ян неплах про це просто так і пише: «коли його пробили кілком», — тобто в його очах ця процедура уточнень не потребує). але не допомогло, навпаки, мислята почав кепкувати із селян: мовляв, дякую, дуже дякую, тепер у мене є палиця, щоб відбиватися від собак. довелося вдатися до драстичніших методів: немертвого ще раз викопали, поклали на віз (на возі він, пише хроніст, «підібгав під себе ноги, мов живий») і завезли на вогнище. поки мисляту ладнали до вогню, один чоловік простромив його палицею, — й одразу ринула кров, як із посудини. а щойно немертвого спалили, негаразди припинилися.

цю історію часом переповідають (наприклад, у книжці, на яку сперся ото кручик) як чи не перше європейське свідчення про вампірів, приписуючи мисляті душіння людей, пиття крові й надуте червоне обличчя, яких у коротенькій нотатці яна неплаха нема. нема в ній і слова «упир», яке з'являється в обігу десь у xvii столітті. але вставання з гробу, шкідництво і засоби боротьби з ним цілком дають підстави записати мисляту до середньовічних протоупирів — у колекцію до бретонського пекаря, якого ми тут уже колись згадували. то так і зробимо.

#вечірнінотатки