оце я вам учора розказувала всіляке сумне про книжку, а нині прийшла розказати про веселе — із «матеріалів з демонології українського народу» анджея подберезького (тих, що таким гігантським шрифтом надруковані). сам він був поляк, і коли в 1880-х записував перекази в чигиринському повіті, звісно, контекстуалізував їх як історії про славну шляхту й негідників-козаків, що додає текстові окремої перчинки. але зовсім розійшовся пан подберезький, коли вирішив вдатися до порівняльного аналізу:говорячи про упирів, слід зазначити, що хоча по суті природа упирів, стриг і стригонів однакова, але є суттєва різниця в їхній поведінці. бо коли понурий український упир просто ґвалтовно розриває парубків на шматки, висмоктує кров із живих, цілі досвітки умертвляє і від його нападів рятує лише хрест або спів півня опівночі, то лагідний краківський стригонь, що має дві душі, хоча й присяде часом на якогось гадрамаху, але до жорстокого вбивства він не доходить. він, як покутник, навідується до костелів, рве ризи, перекидає підсвічники, обгризає свічки, веде священників на покаяння, задовольняється ковбасою в зубах, і досить дати йому ляпаса, щоб позбутися напасті.там ще щось про те, що в демонології польського люду сильно видно інтелігентний університетський вплив (угу, саме так і було), але ми з кручиком вважаємо, що дуже непогано, коли колонізатори — чи колишні, чи нинішні, чи wannabe — ваших упирів бояться.#вечірнінотатки