ви, мабуть, бачили гарну синю книжку, на якій великими буквами написано «про красу» й «умберто еко», а сильно меншими — «під редакцією». хоча на обкладинку там винесене тільки одне прізвище, у книжки є двоє авторів: сам еко й джіроламо де мішеле. і спершу мені було трохи шкода дядька, який пав жертвою маркетингу, але потім я почитала його розділи.пишучи про ренесанс, він згадує «ренесансну жінку, яка може дбати про своє тіло й відверто його показує». так, наче середньовічні жінки не могли чи не дбали про своє тіло. так, наче в ренесансі жіночу роздягненість показували самі жінки, а не чоловіки — і то з дуже чоловічого погляду. але гаразд, у всіх нас є смішні уявлення про історію. значно гірше, що де мішеле у книжці про красу робить розділ про абстрактних, бо написаних в образах алегорій або венер, голих жінок — а потім одразу про вдягнених і конкретних, тобто ще й із повним розмаїттям рис обличчя і статур, чоловіків. звісно ж, конкретні неконвенційно привабливі жінки ні сторіночки не дочекалися.і я щиро не розумію, де з його уявлень про культуру пропали всі ренесансні голі чоловіки. розкішний ісус іль содоми теж не розуміє.коротше, вибісив мене страшно цей пан. (і чого еко його не виредагував к бісовій мамі?)#вечірнінотатки