ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?Цього тижня виповнюється рік з моменту затягування урядами України та Росії процесу підписання припинення вогню. Чиновники по дві боки фронту вдосталь посмакували смак безкарності, небачений в відносно мирний час, коли фінансові потоки збільшуються, контроль суспільства зменшується(в Росії він взагалі відсутній), й на тлі цього їм не хочеться повертатись до статусу-кво. Навіть Зеленський за 6 років звик до президентського крісла і патологічно боїться виборів, які намагаються навʼязати США, адже присутній страх, що доведеться відповідати за помилки в разі програшу. До сих пір достатньо голосів, що транслюють необхідність продовження війни до переможного кінця, звинувачуючи догорняколюбів у зраді. За ким правда?Відповідь знайдете, звернувши увагу на діяльність української делегації, яка приїжджає на мирні переговори прослухати умови, не висунутих жодних адекватних зворотніх пропозицій і повернутись додому, щоб на наступний день Зеленський заявив про необхідність готуватись до війни ще на 3 роки — стратегії мирного процесу немає, уявіть собі, яка в такому випадку стратегія війни. Договорняк, якщо і буде реанімований та все таки підписаний, це не спосіб помиритись з Росією та повернутися в 2013 рік. Це шанс зберегти те мале, що в України ще залишилось, примножити це і зробити ціну повторного вторгнення самовбивчо високою. Regnum Aeternum