Політичний заповіт Всеукраїнського Керманича Союзу Малоросійського Народу (СМН) Добродія до всіх членів та прихильників організації.Все своє життя я поклав на розбудову і утвердження незалежної малоросійської (української) неочорносотенної організації. Це важкий і тернистий шлях, який був сповнений багатьох випробувань. Але зараз я твердо бачу, що іншого шляху буття малоросів, окрім як незалежної неочорносотенної організації немає! Вірю, що незабаром прийде час для відродження Всеросійської Імперії зі столицею у золотоверхому Києві.Будучи в ясному розумі й усвідомлюючи всю відповідальність перед Господом Богом, звертаюсь до членів організації та усіх прихильників із закликом забути усі особисті чвари, міжконфесійні непорозуміння та докласти всіх своїх можливих і неможливих зусиль на користь дорогої нашої батьківщини — Малої Русі. Щоб у всіх ваших ділах та намірах була єдність та християнська любов, як про це говорить Господь наш Ісус Христос: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35). Ця єдність та любов потрібна нам для досягнення Царства Небесного та міцності і утвердження Всеросійської Імперії. Будучи обраним на Всеукраїнському з'їзді осередків СМН 1 березня 2025 року, я є обраним Всеукраїнським Керманичем Союзу Малоросійського Народу (СМН).На випадок мого зречення від посади Всеукраїнського Керманича Союзу Малоросійського Народу (СМН) заповідаю, щоб обрання нового Керманича відбулося не пізніше ніж через 3 дні після публікації мого Політичного Заповіту.Особливо прошу малоросів берегти віру, традиції та ідентичність нашої Малої Русі, передаючи їх нащадкам як найвищу цінність. Молюся та закликаю Боже благословення на багатостраждальний малоросійський народ, який потерпає від звірств та гніту галичан і жидів на наших землях! Нехай за молитвами Божої Матері та всіх святих землі малоросійської наша країна переможе ворогів та сподобиться мирного і благополучного життя. Щоб кожен з нас жив із вірою в серці, трудився на благо Малоросії та ближніх, виконував заповіді Божі й, таким чином, ввійшов би у радість Господа свого (Мф. 25:21).Моя любов до України — як любов матері до сина-наркомана. Ти знаєш, що він пропащий, ти бачиш, як йому погано, і як він робить собі ще гірше. Ти знаєш, що він себе знищує, але дивишся на нього й розумієш: воно моє, воно рідне. І крізь плач і сльози — все одно віриш, що воно колись образумиться.© Добродій, 1-й Всеукраїнський Керманич СМН Союз Малоросійського Народу