Скарбничка історій | 2/2А тепер про Води глибокі, як небо Анни Бжезінської. Це кардинально ...

2/2А тепер про Води глибокі, як небо Анни Бжезінської. Це кардинально протилежна книга у всіх практично аспектах. Це роман в оповіданнях, і йдеться в ньому власне про історію півострова, а не про якогось конкретного персонажа. Вона написана красномовною старомодною прозою, яка нагадала мені про книги Урсули Ле Ґвін і Патриції МакКілліп (чого її, до речі, у нас ще не видавали, я не розумію?). Ця книга це історія, легенда, казка і притча водночас. Перше оповідання, до речі, теж містить дракона, і під час його прочитання мені якраз вперше спала на думку Навола. Оповідання описують драматичну історію злету і падіння гегемонії чорнокнижників, які керують демонами, духами чи може ангелами; створюють дивних магічних істот, щоб служили їм; і точать безкінечні міжусобиці. І те, з якою багатогранністю і глибиною описаний цей світ фентезійної Італії, мене дуже вразило. Це і колиска древньої жорстокої магії, що тече в самій крові людей; це і місце, що потрохи стає серцем потужної монотеїстичної релігії. А найцікавіше, що обидві ці течії походять з одного і того ж джерела і різняться лише точкою зору. Води глибокі, як небо говорять дуже багато про людську натуру: про любов, страх смерті, заздрість, погорду, бажання, вірність і зрадливість, почуття вини і справедливості, про чесноти і пороки. Про те, як люди ділять інших на своїх і чужих, як зрештою кривдять і тих чужих, і своїх найближчих. Неймовірна книжка, важко було відірватись, і досі не можу перестати про неї думати. Коли вийде в видавництві Жорж, беріть і не сумнівайтесь. Також не можу не провести паралелей між Водами і Малазькою книгою полеглих Еріксона. Обидві більше концентруються на історії світу і цивілізації, ніж якихось конкретних арках персонажів. В обидвох персонажі це більше історичні постаті, трагічні, оброслі чутками, здогадками і міфами. І до того ж в Водах, як і в Малазі, присутня неймовірна жорстокість, щоправда менш яскраво описана, ніж у Еріксона. Стівен Еріксон - археолог-антрополог, а Анна Бжезінська - історикиня, що спеціалізується на Середньовіччі. І тепер я фанатка обох. 🤩Мій висновок такий, що звісно, яку з цих книг вибрати це питання смаку: чи вам подобається більше сучасна проза, чи старомодна; чи ви потребуєте мати розписаного персонажа, який везе на собі сюжет, чи ви можете читати оповідання, схожі на легенди, з дистанцією до персонажів. Але все ж на мою думку Навола дуже багатьма словами каже не так вже й багато. В ній ця фантастична Італія має лише кілька зрізів, деякі з них досить гротескні. Ціла книга сконцентрована в голові однієї людини на добре і на зле. А Води глибокі, як небо навпаки в менш доступній формі подають більше змістів і нюансів, глобальну картину, синкретичний образ чарівної землі, оточеної звідусіль морем і небом, на якій проживають тим не менш дуже людські люди з усіма їх пороками і чеснотами. І насамкінець ще скажу про драконів. В Наволі драконяче око це МакҐаффін, в Водах глибоких, як небо дракон це дзеркало, в яке трохи страшно і соромно дивитись.