Telegram statistics channel - @shodennik

​​Кінець року... 🥹Слава Богу, ми дійшли до цього моменту! Чесно, рік був нелегким, але ми вижили! 😅Я починала його з натхненням, сповнена мрій і ентузіазму, а завершую з відчуттям, що ледве повзу. 😁 Але, озираючись назад, можу сказати одне: основні цілі виконані! 🫶Але головне — я переосмислила свій духовний шлях з Богом і стала ближче до Нього. Разом із цим я зрозуміла більше про те, до чого саме Він кличе, і які в Нього для мене цілі та пріоритети.А разом з тим, багато з моїх цілей відсіялись. Не тому, що щось було гріхом, а тому, що моє життя має бути насамперед про Його волю, Його місію, і Його мрії. Що бажаю собі й вам у 2025 році?🧷 Не «напрягатися» в суєті.🧷 Не переживати, бо це нічого не вирішить.🧷 Не накручувати себе, бо легше не стане.🧷 Не поспішати, бо більше не зробите.🧷 Не заздрити, бо ваше життя - це ваше життя, а те що видно зі сторони зовнішньо, може не бути таким внутрішньо.🧷 Не порівнювати себе з іншими. Бо за кожним результатом і досягненнями стоїть своя робота, своя дисципліна, і свої певні обставини.🧷 Не себе шукати, а Христа. Не свої мрії виконувати, а Христові. Хай буде менше нас, і більше Його. 🕊️ Просто жити. Жити цілісно й вільно для Христа. Тримати Його в центрі свого життя. Жити попри реалії сьогодення. Жити у своїх обставинах і своїх моментах. Слідувати за Ним, виконуючи Його місію, а в серці нести собою вічність і небеса, крізь темряву цієї землі.📖 Римлян 15:13 (НПУ)"Нехай Бог надії наповнить вас усією радістю й миром у вірі, щоб ви силою Святого Духа були наповнені надією."D|B #думки

​​Шматочками листви малюю небо,Малюю мрії в своє майбуття.Чому за все у цім житті боротись треба?Чому нічого не дається просто так?А ще як порівняєш свої кроки,У когось більше, легше все життя...А в тебе на землі одні лиш стони...З кривих дзеркал здається все не так...Не так... Як планувалось і хотілось.Не пелюстки троянд тут на шляху,І помінять, би щось... Та не зумілось...І часто виривається «чому»...?А потім все ж стихаєш з цього бігу...Не порівняти біг з чужим шляхом...Він застланий сльозами, десь і сміхом,Такий як є, йди далі на пролом...Із попелу в собі створи прекрасне,Із жовтої листви гербарій складь,Ти ж вмієш так... Ти це робила часто,Зроби й сьогодні, можливо іще раз...Учімось бачить у собі прикрасне,У сірих буднях, щось рожеве додавать,Можливо у простім, у нашім - щастя,В усьому цьому навчімось бачити Христа...Нам легкий путь - не обіцяло Слово.А навпаки казало віру мать,Часи ж бо, ще складніші прийдуть скоро.Тримай же віру, тобі не відступить назад!Постав же небо ти перед собою,Поглянь на тих, що звершили свій путь,Не здайся в цім шляху, ти у двобої!А після всього - зустріне нас Ісус...D|B #poem_by_Diana #myVerse

​​Уроки з життя Ізраїльського народу на шляху до їхньої Обітниці📍Ти не зможеш звинувачувати Бога у тому, що Він не привів тебе у «Ханаан», коли на шляху до «Обітниці», ти постійно нарікав, і в своєму серці жив «Єгиптом».📍Ти не зможеш оцінити смак «меду і молока», якщо тобі більше смакує «Єгипетський часник і м'ясо». 📍Нарікання - робить твій шлях до обітниці, ще довшим, ніж він мав би бути, якби ти з вдячним серцем цілком довіряв Богові, і слідував за Ним без сумнівів. 📍Допоки в серці ще «Єгипет», все що робить Господь буде для тебе неправильним і нелогічним, і тільки коли серце оновиться у Божій «Обітниці», то чудеса стануть для тебе нормою і реальністю. 📍Господь виконує Свої »Обітниці» на Його ж умовах. Якщо ти не робиш, те що залежить від тебе, то ти марно очікуєш і марно нарікаєш на Господа, що Він не працює у Твоєму житті і не виконує Свої Обітниці, в момент коли ти не виконуєш Його волю. 📍«Єгипет» - це про плотські бажання, це про егоїстичні мрії, і все тільки про «мене», а «Ханаан» - це про Його бажання, Його волю, Його мрії, Його чудеса і слава, яку Він проявить в твоєму житті, аби всі побачили через твоє життя - Його.D|B #духовні_роздуми

​​Так хочеться впасти у Твої обійми,На мить опинитись ще малим дитям,Забути про бурі незгоди і війни...Щоб всі-всі проблеми Ти вирішив Сам...Так хочеться дитиною знову побути ,Не думати про завтра, роки, майбуття,Так хочеться в мить про все-все забути,Тому я до Тебе Боже прийшла...Прийми моє серце так стомлене світом,В обіймах до Себе скоріш загорни,Так хочу побути у Твоїх обіймах,Як мале дитя на руках у батьків...Так хочеться, знаєш, поплакати гірко, Про зовсім дрібниці незначні і малі,І не важливо років тобі скільки, Ми іноді всі, як діти в душі...Так хочеться впасти у Твої обійми,Розплакатись сильно про все що болить,Бо Ти - є Господь, мій Батько всесильний,В Тобі я дитя - на вічність, не мить...Я знову поплачу, а Ти витреш сльози,І скажеш так ніжно: - усе це пройде,Пройдуть усі війни, вітри і морози,Та тільки любов Моя не мине...-Тебе Я окутаю у Своїх обіймах,І дам тобі мир, що вище думок,Перейде біль в радість, невір'я у віру,Бо ти - Моє дитя, а Я - Батько Господь...20.12.2022D|B #poem_by_Diana #myVerse

​​Корона в небі - на землі тернина,Земне смерення - почесті небес,Це промовчати, коли кажуть: винна! І знати: вище всього - це вінець. Земними мірками, ми будем десь там нижчі,Ми будем, не як всі, десь диваки. Та там на небі, ми опісля - вищі. Смиренне серце, то небес скарби. Хто перший хоче бути, той останній,Хто більше хоче мать, той віддавай. Блаженна небом - є долина плачу,І чисті серцем лиш побачать рай.Для світу щастя - насолода зараз! Для неба - це підкорювать себе,Гріх так полонить у омані - спалах,А небо каже: відкидай все зле.Не легкий шлях, і в той же час не важкий,Якщо в усьому слухати Христа,Тоді і радість є в долині плачу,І щастя в тому, коли щось нема.І не самотні, бо нас так багато,І стільки рук тримають небеса,І в Собі обіймає нас всіх Тато,Ну не мовчіть це ж справді чудеса.Десь чогось менше у житті нам буде,Десь хтось образить, може і не раз,Та це не порівняти з небом друзі,Не порівняти з цим молитви тихий час. Пройде життя, пройдуть земні долини, Та скільки в них побачили чудес,Ми не раби, сини і дочки - вільні,Відповідайте ж ви покликанню небес.Корона в небі - на землі тернина,Та ця тернина нам під силу всім,Господь осяє нам земну долину,А після будем там, де всі святі і Він.D|B #myVerse #poem_by_Diana