«За лаштунками імперії», Віра Агеєва, ВіхолаНа обкладинці написано, що це «есеї про українсько-російські культурні відносини». Я б скоріше сказала, що це тексти про протест проти імперії в літературі, а ще про складні колоніально-імперські стосунки (Гоголь, Булгаков, Паустовський). І тому, з одного боку страшно, що це триває століттями, що ці наративи проти нас старі як світ і одночасно заряджає надією, що може цього разу ми нарешті це коло розірвемо. Бо усвідомлювати нарешті, що відбувалось роками – це вже шлях на одужання. Я не знаю, як переказувати в короткому повідомленні те, що пише Агеєва (але дуже хочу писати як вона). Цю книгу я точно поставлю на поличку дуже важливих книг. Вона пише про те, як між крапельками письменникам вдавалось обходити цензуру (Рильський, Довженко, Шевчук), як через архіви і перекази ми намагались знайти свою справжню історію (Домонтович, Забужко), і де варто пригледітись до персонажів та їх слів більше. Я попідкреслювала купу думок про імперію, ставлення росіян до нас і нашої культури, як і чому наша культура розвивалась ось так, а не інакше. Короче кажучи, я дуже раджу цю книгу. Кому як, а мені читалось легко і навіть якось шкода, що мало. + склала свій список, що читати і перечитати. От, Віхола видасть «Без грунту» Домонтовича. Те, що треба.