💭 Роздуми психологаІноді в роботі я бачу, як багато напруги є навколо теми «правильного» батьківства.Мами бояться, що роблять недостатньо. Тати бояться, що їхній внесок недооцінений. А десь між цим губиться головне.Дитині не потрібен ідеальний набір ролей. Їй потрібен хтось живий. Хтось, хто витримає її сльози. Хтось, хто не зникне після складної розмови. Хтось, хто залишиться у стосунку.Ми часто сперечаємося про те, хто важливіший. Але в кабінеті психолога я рідко чую: «Мені бракувало саме гендерної ролі».Натомість я чую: — «Мене не чули» — «Мене не захищали» — «Я не знав, що зі мною все ок» — «Я був сам зі своїм страхом»Дитяча психіка формується не від наявності титулу “мама” чи “тато”. Вона формується у досвіді: чи був поруч хтось, хто допоміг витримати світ.І ще один важливий момент.Діти не потребують досконалих дорослих. Вони потребують достатньо стабільних. Достатньо уважних. Достатньо включених.Можливо, замість питання «хто кращий?» варто ставити інше: «Як нам бути більш ресурсними, щоб витримувати свою батьківську роль?»Бо батьківство — це не змагання. Це спільна регуляція маленької нервової системи, яка ще тільки вчиться жити.