У стрічці бачу різні обурення стосовно самого концепту «30 днів: ШІ-людина» і хочу зазначити наступне:

1) Стосунки між андроїдом і людиною завжди будуть нерівні, бо суть індивідуального робота — підлаштовуватися під потреби (зокрема емоційні) свого власника

2) Немає значення, чи це андроїд-жінка для чоловіка, чи це андроїд-чоловік для жінки, обидва будуть ставити потреби людини наперед, намагатися стати ідеальним партнером у вакуумі; але також правда, що в цьому ми можемо спостерігати відображення егоїстичних гендерно забарвлених стереотипів і хотілок.
У стосунках між людьми є супротив і відповідно вихід на компроміс двох его, але чи має реальне его андроїд?

3) Андроїд — і є по суті "дитина", яка вчиться і пізнає світ в режимі реального часу, а також вивчає, як "відчувати" різні почуття. (Це окреме питання з наукової фантастики, чи здатні роботи взагалі відчувати — чи вони можуть лише мімікрувати). Уявний андроїд певною мірою по-дитинному наївний.
Реальна дитина проходить сепарацію від свого опікуна, це закладено в природі, а от андроїд має лишатися з власником/опікуном до кінця. Тобто так, власник андроїда ніби як "ґрумить" його під себе.

Чи це кринж?
Тут питання окремих припущень, наскільки ми уявляємо андроїда саме окремою незалежною особою і як ми дивимося на етику використання машини для задоволення людських емоційних і фізичних потреб.

Зрештою, наукова фантастика від самої появи концепції людиноподібних роботів міркує про такі речі:
- чи може робот мати агентність
- чи може робот відчувати так само, як людина: біль, сум, страх, кохання, дружбу, вдячність, образу, нудьгу тощо
- якщо відповідь на перше і друге питання ствердна, то що з цим робити і яку етику взаємодії з роботами потрібно будувати?