30 років.Рік тому я думав, що цей пост буде сумним. Але, на щастя, все вийшло навпаки.З підліткового віку я звик порівнювати себе з іншими — тими, хто вже щось досяг: у фінансах, кар’єрі чи репутації. Постійно здавалося, що я відстаю. Це змушувало копати глибше, вчитися, міняти роботу й щось змінювати в житті.Ще кілька місяців тому я працював на основній роботі, а після — по 60 годин на тиждень над власним проєктом. Бо цікаво, бо, можливо, хтось помітить, бо це може дати впізнаваність і додатковий дохід. І, звісно, бо я сам собі ставив дедлайни. Здавалося: не встигну — все пропало. За останні 1,5 року в мене назбиралось понад 1000 годин поза роботою — вечори, вихідні, свята, відпустки.Люди, на яких я рівнявся, старші від мене на 5–20 років. І завдяки їм я зрозумів важливу річ: життя не зупиняється. Я гнався за примарами. Нічого не зміниться, якщо зроблю нову фічу не сьогодні, а за тиждень. Нічого не зміниться, якщо замість нічного “геройського” багфіксу просто ляжу спати. Особливо в застосунку, яким користуюся лише я.Іноді, щоб рухатися швидше, потрібно вчасно зупинитися й оцінити пройдений шлях. Я вперше в житті за 2 тижні відпустки не відкрив ноутбук жодного разу. Це моя маленька перемога над собою.Сьогодні я думаю, що 30 — це набагато крутіше, ніж 20. Я знаю, хто я і ким хочу бути. У мене є дохід, який дозволяє закривати потреби, про які у 20 я міг тільки мріяти. У мене вже є характер, цінності й бачення життя, які навряд чи кардинально зміняться. І головне — поруч дружина: партнер, друг і людина, з якою я можу поділитися всім — від страхів до радості.Амбіції залишилися. Так, мене досі може зачепити, що я ще не на тій позиції, не з тими доходами, не з тією кількістю користувачів.Але тепер я розумію: не потрібно “встигати до 30”. Життя триває. І воно щасливе тоді, коли цінуєш те, що вже маєш, чого досяг і хто поруч. А це вже найкраща мотивація йти далі — у здоровому для себе темпі.А тим часом приймаю вітання 🤗