Ігумен Саватій (Собко)

🟡ПОДАТИ ЗАПИСКУ НА МОЛИТВУ🟡Дорогі друзі, хто має потребу, пишіть в коментарях , або в повідомлення, імена своїх близьких, за упокій, для поминання 21 ЛИПНЯ в НЕДІЛЮ ЧЕТВЕРТУ ПІСЛЯ ПʼЯТИДЕСЯТНИЦІ.📩 ➡️ m.me/savvatiy——❤️Молитовно дякую за підтримку та допомогу. Як завжди, все добровільно, в міру Вашого милосердя і можливостей.Якщо Ви хочете зробити пожертву, або у вас є питання, будь ласка, напишіть мені повідомлення:m.me/savvatiyДля пожертв:▪️ за номером картки:5375414116061978▪️ Переказ на картку monobank:https://send.monobank.ua/932Rwavz1A▪️ buymeacoffee.com/savatiy▪️Wise: https://wise.com/pay/me/oleksiis605▪️PayPal: [email protected]——🙏Не забувайте, життя християнина не є і не може бути обмежене подачею записок про здоров'я та упокій, важливо приходити на служби в храм самим, разом з усією Церквою молитися за церковним богослужінням про дорогих і близьких Вам людей, сповідатись і Причащатись, а також не залишати домашньої молитви про них!Нехай спільна молитва об'єднує нас незважаючи на обставини і відстані!З повагою, Ваш Ігумен Саватій Собко

16 ЛИПНЯ - ЦЕРКВА ВШАНОВУЄ СОБОР КИЇВСЬКИХ СВЯТИХКиїв, як древня столиця Русі, є водночас першою кафедрою Київських митрополитів. Відразу після Володимирового Хрещення саме у Києві було засновано Київську митрополію. Сюди, за велінням Церкви-Матері, прибув перший митрополит Михаїл, який разом із духовенством повчав новохрещених русичів основам Христової віри та влаштовував церковне життя.Таким чином, Київ став не лише адміністративним, але й духовним центром усієї Русі. Звідси світло Божої благодаті поширилось по всіх краях древньої і величної держави.Християнство преобразило і саме місто. Замість численних ідолів тут зводили нові християнські храми із золотими куполами, завдяки чому місто стало називатись золотоверхим. Таким чином здійснилось давнє пророцтво апостола Андрія Первозванного, який ще у перших віках нашої ери, перебуваючи на Київських пагорбах, сказав: «На цих горах засяє благодать Божа, тут буде місто велике і Бог збудує багато церков».Не лише храмами і монастирями прославилась наша столиця, але й численними святими угодниками Божими, які провадили тут богоугодне життя і сподобились вінця святості. Саме їх ми називаємо Собором Київських святих. До його числа належать: святий рівноапостольний князь Володимир, святі мученики і страстотерпці князі Борис і Гліб, благовірний князь Ярослав Мудрий, сонм преподобних Печерських на чолі із преподобними Антонієм та Феодосієм та інші.До Собору всіх святих Києва належать не лише святі, які жили після Хрещення 988 року, але й ті, що ходили по київських пагорбах задовго до цієї події. Зокрема, це і святий благовірний князь Аскольд, мученики Федор варяг і син його Іоанн, блаженна княгиня Ольга (пам’ять яких ми вшановували нещодавно) та багато інших, імена яких нам відомі і невідомі, але усіх їх знає Господь.Зараз усі вони стоять біля престолу Господнього і безперестанно моляться за своє рідне місто Київ та всю нашу Україну. Нехай же їх святими молитвами Всемогутній Бог захистить Київ і всю нашу Батьківщину від усякого зла, а нашому мужньому і боголюбивому народу дарує мир і перемогу над російським агресором.

Далекого 988 року сталася важлива подія в житті нашої країни – вона стала християнською. І це сталося завдяки волі князя Володимира, якого Церква проголосила рівноапостольним.Митрополит Іларіон Київський, в своєму “Слові про закон і благодать”, називає його подібним до святого Костянтина і прирівнює його дії до благовістя святих апостолів.Преподобний Нестор Літописець розповів нам у книзі “Повість минулих літ”, як князь Володимир вибирав віру. Перед ним було три дороги: іслам, християнство та юдаїзм. Поки проповідники розхвалювали кожен свою віру, напевно, світ небесний завмер в очікуванні вибору. В який бік схилиться життя великого народу? Чим наповниться серце князя?Серце кожної людини, в тому числі і царя, перебуває в руках Божих. Бог навіть через одну людину, яку покликав, може навернути багатьох. Так сталося і з Володимиром. Адже для Бога цінний не тільки він один, а й кожна людина, адже Бог «хоче, щоб усі люди спаслися» (1Тим. 2,4).І якщо колись володар вибирав за своїх підданих, то сьогодні кожний вибирає за себе. І тепер, напевно, небо щохвилини завмирає, очікуючи вибору людини, тому що десь у світі звершується вибір людського серця, стається навернення до Бога.Треба боятися віри «за звичкою». Якщо вірити лише в силу традиції – то тоді і в язичників є своя правда, бо князь Володимир порушив звичаї батьків. Питання віри – це питання істини. І якщо істина суперечить звичаям, традиції, то цю традицію треба відкидати. Це може зробити сильна людина, яка справді хоче знайти правду Божу, а не людську. Саме таким був і князь Володимир.Рівноапостольний князь Володимир знайшов цей «безцінний бісер» Христа – змінивши своє життя, охрестившись з іменем Василій, наситивши свою душу Правдою Божою. Це і є яскравим прикладом навернення людини. Коли людина, навернувшись до Бога, змінюється в протилежному напрямі. Таку людину вже ніщо не зможе спокусити. Такі люди здатні свідчити всьому світу про свою віру, як свідчив і великий рівноапостольний князь Володимир – молитовник і покровитель нашої України.

В Неділю 3-тю після П’ятдесятниці, євангельське читання дає нам відповіді на багато запитань, які постають перед нами у житті внаслідок різноманітних життєвих негараздів.Ви чули слова: «Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде. Отже, якщо світло, що в тобі, є темрявою, то яка ж тоді тем­рява?» (Мф. 6: 22-23). Що вони означають?Святі Отці Церкви так тлумачать ці слова. Світильником тіла – оком, Христос називає наш розум. Отже, якщо розтлумачити ці слова, то можна зрозуміти, що якщо наш розум турбується лише про матеріальне, то тим самим ми гасимо свій світильник і затьмарюємо свою душу. Адже коли наші очі, коли вони чисті, тобто здорові, то освітлюють тіло, а коли хворі, тобто нездорові, залишають тіло в темряві, так і розум засліплюється турботою. Тобто, якщо ж розум затьмарений, то душа робиться темрявою, а тим більше тіло.Далі Христос говорить: «Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6: 24).Двома господарями називаються тут ті люди, які діють не згідно із заповідями Божими, тобто говорять одне, а роблять інше. Ми, наприклад, робимо своїм господарем диявола, як і своє черево Богом, але наш Бог по природі повинен бути Господь Ісус Христос. Ми не зможемо служити Богу, якщо служимо мамоні. Мамона ж є будь-яка неправда. Бо або одного зненавидимо, а другого будемо любити, як сказано у сьогоднішньому Євангелії. Тому і не можемо Богові й мамоні служити. Можна побачити, що для людей, які живуть неправедно і прив’язані до мирських речей, неможливо служити Богові, бо користолюбство відштовхує їх від Бога.Далі Господь нас навчає: «Задля цього кажу вам: не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло – за одяг?» (Мф. 6: 25).Господь нас навчає, що ті, хто прив’язаний до свого майна, ним же відштовхується від Бога. Душа, яка не має тіла, не їсть, але Господь сказав це за загальним звичаєм, бо душа, мабуть, не може залишатися в тілі, якщо плоть не харчується. Господь не забороняє трудитися, але забороняє цілком віддавати себе турботам і нехтувати Бога. Нам потрібно і працювати, і про душу дбати.«Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них?» (Мф. 6: 27), - говорить Господь.Господь навчає нас сьогодні не лише прикладом птахів небесних, але і трави. Він говорить нам: «якщо ж траву польову, що сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так зодягає, то хіба не набагато краще зодягне вас, маловіри! Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому» (Мф. 6: 30-32). Ми часто у своєму житті турбуємось про багато що. І ці турботи настільки нас поглинають, що ми забуваємо про Бога і про те, що він теж про нас турбується. Ми тим самим уподібнюємось до сестри святого Лазаря чотириденного Марфи, до якої Христос сказав: «Ти турбуєшся та клопочешся про багато що» (Лк. 10: 41-42).Саме тому Господь закликає нас: «…шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його» і говорить, що все інше додасться нам (Мф. 6: 33). Отже, живучи в світі, сповненому різноманітних турбот та неправди, нам варто турбуватись не лише про земне, але і про небесне, щоб отримати ту частку, яка не відніметься від нас, тобто прийти до тихого пристановища душ наших – Ісуса Христа.