Їм було всього 12, 10 і 9 років.

Віра, Надія і Любов були ще дітьми, коли за Христа прийняли страшні муки й смерть. І все це, на очах у їхньої матері Софії. Важко навіть уявити, що переживало материнське серце, коли одна за одною страждали її доньки.

Святі мучениці жили в Римі за часів імператора Адріана. Софія виховала своїх дітей у християнській вірі й навчила їх найголовнішого, не зрікатися Христа навіть тоді, коли за вірність доведеться дорого заплатити. І коли імператор намагався лестощами, погрозами та муками змусити дівчат відмовитися від віри, жодна з них не похитнулася.

Після мученицької смерті доньок Софія поховала їх і залишалася біля могили. Через кілька днів вона сама відійшла до Господа. Церква прославляє її разом із доньками, бо її материнський подвиг також був подвигом віри, мужності й любові.

Імена цих святих невипадково нагадують нам про три великі християнські чесноти. Віра допомагає не загубитися, коли навколо темрява. Надія не дозволяє впасти у відчай, коли здається, що сил більше немає. А любов робить людину справді християнином, бо без любові навіть найправильніші слова про Бога залишаються лише словами.

Мабуть, саме цього нам сьогодні особливо не вистачає: віри, яка не ламається від випробувань; надії, яка не згасає навіть у найважчі часи; і любові, яка сильніша за страх, образу та ненависть.

Нехай за молитвами святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії Господь дарує нам мудрість, зміцнить нашу віру, не дасть втратити надію і навчить любити, не лише словами, а всім своїм життям.