Ігумен Саватій (Собко) | 21 січня - Про віру і прощенняМайте віру Божу, бо істинно кажу вам, як...

21 січня - Про віру і прощенняМайте віру Божу, бо істинно кажу вам, якщо хто скаже цій горі: піднімися й кинься в море, і не засумнівається у своєму серці, а повірить, що станеться за словом його, буде йому, що тільки скаже. Тому кажу вам, усе, чого тільки будете просити в молитві, вірте, що одержите, і буде вам. І коли стоїте на молитві, прощайте, якщо маєте щось проти когось, щоб і Отець ваш Небесний простив вам ваші гріхи. А якщо не прощаєте, то й Отець ваш Небесний не простить вам ваших гріхів.Мк. 11, 23-26———Чи означають слова про прощення, наведені в сьогоднішньому Євангелії, що послідовник Ісуса повинен заплющувати очі на гріхи ближнього, відмовлятися від спроб напоумити його, зупинити від впадіння в ще тяжчі гріхи. Такий висновок не випливає із загального контексту вчення Ісуса про прощення.З одного боку, на здивоване запитання Петра: «Господи, скільки разів прощати братові моєму, що грішить проти мене, чи до семи разів?» Ісус відповідає: «Не кажу тобі, до семи разів, але до сімдесяти разів по сім» (Мф. 18, 21-22). Тим самим підкреслюється, що милосердя і терпіння не повинні мати меж, прощати потрібно стільки разів, скільки людина згрішить.З іншого боку, ми знаходимо у словах Ісуса такі настанови: «Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди й докори йому між тобою і ним самим, якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого. Якщо ж не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох або трьох свідків підтвердилось кожне слово. Якщо ж не послухає їх, скажи Церкві, а якщо й Церкви не послухає, нехай буде тобі як язичник і митар» (Мф. 18, 15-17).Однак право прощати належить не лише окремому членові Церкви, але й усій церковній спільноті. З найперших років існування Церкви в ній була практика визнання гріхів. Апостол Яків пише: «Визнавайте один перед одним проступки» (Як. 5, 16). Точнішим є церковнослов’янський переклад: «Сповідуйте один одному гріхи ваші». Тут ідеться не просто про приватну розмову, під час якої один християнин міг зізнатися іншому у скоєному проступку, ймовірніше за все, мова йде про акт літургійного характеру, що відбувався на зібранні громади. «Один перед одним» означає «у Церкві», у зібранні.З цієї ранньохристиянської практики виросло Таїнство Покаяння, або Сповіді, яке існувало в різних формах, у тому числі у формі публічного визнання гріхів перед усією громадою або перед кількома священниками. Згодом збереглася лише одна форма сповіді, перед священником, особисто. У християнській літературі ми зустрічаємо численні свідчення того, що просити прощення у Бога лише в молитві недостатньо, гріхи потрібно сповідати перед священником.