Ігумен Саватій (Собко) | Сьогоднішній день називається Неділею після Різдва Христового. Ця неді...

Сьогоднішній день називається Неділею після Різдва Христового. Ця неділя присвячена спогаду про трагічну подію, що сталася невдовзі після пришестя у світ Спасителя, подію, яка відкриває нам глибину боротьби між світлом і темрявою вже від перших днів земного життя Христа.З Євангелія від Матвія ми дізнаємося, що цар Ірод, наляканий звісткою про народження Немовляти, принесеною йому східними мудрецями, волхвами, вирішив зберегти свою владу через злочин. Він наказав убити у Вифлеємі всіх немовлят чоловічої статі віком до двох років. Невинні діти були жорстоко побиті, але серед них не виявилося народженого Спасителя, бо Ангел Господній з’явився у сні праведному Йосифу і повелів йому разом з Марією взяти Новонародженого та втікати до Єгипту. Святе Сімейство перебувало там доти, доки не помер Ірод, і лише після цього повернулося до Палестини.Явлення ангелів, поява зорі, поклоніння волхвів мали б стати для людства очевидними знаками пришестя у світ Сина Божого. Здавалося б, світ, який століттями очікував Спасителя, мав би з радістю прийняти Його, поклонитися Йому і, почувши Його слово, піти за Ним. Але цього не сталося. Як говорить святий апостол Іоан, «весь світ лежить у злі» (1 Ін. 5:19). Вже саме життя Спасителя на землі стає історією гонінь, нерозуміння і відкинення.Минуло понад дві тисячі років відтоді, як Христос прийшов у світ, приніс Своє вчення, Свою благодать і Свою силу, а людське життя все ще сповнене страждань, неправди, болю і сліз. Зло не зникло, воно лише змінює свої форми, пристосовується до нових обставин і говорить іншою мовою.Наше лукаве століття, прикриваючись гаслами свободи, нібито дарує людині право вибору, але насправді під виглядом цієї свободи пропонує відмову від Божественної істини. Ми дійшли до часу, коли псевдокультура, що стала служницею гріха і ввійшла в плоть і кров сучасного життя, кидає виклик самій основі людського буття, родині. Все це відбувається за логікою пристрасті, за голосом інстинкту, за бажанням догодити власному «я». Кожен гріх і кожен злочин намагаються не лише пояснити, але й виправдати. Ми чуємо, як руйнування сім’ї пояснюють свободою, а гріх називають любов’ю, спотворюючи саме значення цього слова. І замість осуду суспільство часто мовчить, а подекуди навіть узаконює зло через політичні рішення, підтримку медіа і нав’язування гріховних моделей життя як нібито нормальних і допустимих.І водночас ми сьогодні бачимо і відчуваємо живу Божу присутність у світі. Все більше людей стають чутливими до неправди, розпізнають потворність зла, яке прагне знищити сумління через знецінення гріха і його доступність. У серцях багатьох відкривається нове дихання віри, люди стають сильнішими, відповідальнішими, здатними до жертви і правди. Як би не намагалися вороги Церкви спокусити народ, відвести його від Христової Істини, повнота життя і надії завжди приводить людину до Новонародженого Спасителя. Рани, яких завдають «слуги князя цього світу», не знищують віру, а навпаки, очищають і зміцнюють її. Так було завжди, так є нині і так буде до кінця віку.