У цю Неділю у храмах ми почуємо євангельську розповідь про зцілення двох сліпців та німого біснуватого (Мф. 9:27–35). Це не просто історія з минулого — це жива реальність, що стосується кожного з нас.Адже, подібно до цих сліпців, ми щодня йдемо за Христом по дорозі життя, не все розуміючи, не все бачачи, часто спотикаючись у темряві власних сумнівів, страхів і гріхів. Але як і ті сліпці, ми повинні невпинно взивати: «Ісусе, Сину Давидів, помилуй нас!». Це не просто слова — це стан серця, це молитва довіри, надії та живої віри.Господь не завжди відповідає одразу, але чує кожне наше слово, кожне зітхання. І якщо ми, як ті сліпці, не відступимо, не замовкнемо, не опустимо рук, але день і ніч молитимемось до Нього: «Помилуй нас, Сину Давидів! Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!» — то настане той момент, коли Він приведе нас у Свій дім, у Свою небесну обитель.І тоді ми почуємо Його голос: «По вірі вашій нехай буде вам». І відкриються наші духовні очі. Ми побачимо не тільки славу Божу, але й сенс у всьому, що пережили. Ми увійдемо у радість Господа, в Його світло, мир і любов, які не минають.Не зупиняймося. Не мовчімо. Йдемо — як ті сліпці — за Христом, з вірою, що зцілення настане. І воно обов’язково настане.