Ігумен Саватій (Собко) | 14 червня — Про любов до ворогів«Тому, хто просить у тебе — дай, і від...

14 червня — Про любов до ворогів«Тому, хто просить у тебе — дай, і від того, хто хоче позичити в тебе — не відвертайся. Ви чули, що було сказано: “Люби ближнього твого і ненавидь ворога твого”. А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто вас проклинає, робіть добро тим, хто вас ненавидить, і моліться за тих, хто вас ображає й переслідує, щоб ви стали синами Отця вашого Небесного. Адже Він наказує Своєму сонцю сходити над злими й добрими і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо коли ви любите тих, хто вас любить — яка вам нагорода? Хіба ж і митарі не чинять так само? І якщо ви вітаєте тільки своїх братів — що особливого робите? Хіба ж язичники не роблять так само? Тож будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний».(Мт. 5:42–48)✤У сьогоднішньому уривку з Євангелія від Матфея Ісус Христос закликає до немислимої на перший погляд речі — до любові до ворогів.У культурі стародавнього Ізраїлю ненависть до ворогів була не лише соціально прийнятною — вона здавалася цілком виправданою, навіть священною. Це була частина національної ідентичності, захисту себе і свого закону. Саме тому заклик Христа викликав шок, спротив і обурення серед фарисеїв та книжників. Бо Ісус не просто пропонував новий моральний принцип — Він перевертав саму логіку людських стосунків. Його слова руйнували укорінені у свідомості уявлення про справедливість, покарання, відплату. І вимагали не косметичних змін, а повного оновлення серця.Ісус не скасовує заповідь любити ближнього. Він розширює її — настільки, що ближнім стає навіть твій ворог.Адже що вартує любов, яка не виходить за межі зручного і приємного? Якщо ми любимо лише тих, хто любить нас — ми не кращі за митарів. Якщо вітаємо лише друзів — ми не кращі за язичників. Христос навчає нас, що любов — не реакція, не відповідь, не торг. Любов — це джерело. І саме ми, християни, маємо бути цим джерелом — світлом світу і сіллю землі.Таку любов показав Сам Христос. Він не чекав вдячності — Він зцілював усіх. Не уникав грішників — але наближався до них. Не відкидав навіть тих, хто Його ненавидів — але говорив з ними, заходив до них у дім, сідав за один стіл. І навіть на хресті, обпльований і розіп’ятий, Він молився: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять» (Лк. 23:34). Це була не просто молитва — це була перемога любові над злом.Заповідь любові до ворогів — це серце Євангелія. Вона є мірилом справжньої віри, найвищою вершиною духовної зрілості. Вона — виклик нашій гордості, самолюбству, бажанню справедливості по-людськи. Вона — запрошення до життя по-Божому.Та йти цим шляхом — неможливо без благодаті. Неможливо навчитися любити ворогів лише силою волі. Це не питання самоконтролю, а питання переродження серця. Тільки Дух Святий може дати нам силу бачити в ворогові не загрозу, а брата, не тирана — а зранену душу.І коли ми просимо в Бога благодаті любити ворога — ми самі стаємо схожими на Нього. Бо любов до ворогів — це не слабкість, це найвища сила. Це Божа сила в людському серці.