Найбільшим плюсом цього трилера я вважаю те, що персонажі тут поводяться дуже по-людськи.

А якщо точніше, дуже по-мудацьки: егоїстично, невиважено, не шкодуючи почуттів оточуючих і часто плюючи в обличчя одне одному. Приємних людей на цих сторінках взагалі нема, проте є травмовані, є відморожені, є відверто хворі, хоча не без того, що деяким з них іноді можна трошки поспівчувати. Я вже писала, що сюжет тут як поп-корн: простий, стрімкий, емоціно необтяжений, проте доволі захопливий і добряче закручений. І дуже інтенсивний та насичений, може навіть трохи занадто, хоча оце «занадто» вилізає боком хіба у фіналі, а до того все непогано тримається купи і додає до динаміки. Якщо в загальних рисах, то тут є таємниче зникнення, якому передує проникнення і втирання в довіру; масштабні злочинні схеми і корумпованість влади; старезні скелети у шафі; шантаж і вимагання; вбивства і містифікація; різномаїтні злочини сексуального характеру і, я певна, що на позір згадала не все. Але закрутити такий сніжний ком зазвичай легше, ніж розплутати, тож зрештою все трохи сиплеться.

І навіть не стільки через загальну складність сюжету, скільки через дуже типову проблему, про яку я вже багато разів говорила: авторський страх довести все до кінця так, як того вимагає історія.Зайва раціоналізація і занадто фантастична розвʼязка цьому трилеру не пасують, проте спрощують його до смішного, хоча до цього я була майже вражена кількістю неочікуваних твістів. Але як на одноразовий динамічний трилер — непогано, бо плюси теж доволі вагомі. Не з обовʼязкових до читання, але і відкладати його в процесі читання не хочеться.📖 «Паризькі апартаменти»✍️ Люсі ФоліВидавництво Старого Лева