Запекла книгожерка | Давайте трохи поговоримо про спекуляції у трукраймі.Цей допис натхнени...

Давайте трохи поговоримо про спекуляції у трукраймі.Цей допис натхнений дописом з іншого книжкового каналу, на який я свідомо не хочу посилатись прямо — не тому, що уникаю дискусії, а щоб не підсилювати ту конкретну спекуляцію.Але тут цілком можна говорити у загальних термінах.🪶 Трукрайм — той жанр, що вимагає дуже точного дотримання фактів і повного виключення фантазії і домислів.Якщо я підозрюю, що у певному романі згаданий реальний злочин, то це має бути підтверджено конкретними доказами: наприклад, автор чітко зазначав у самому творі, післямові чи інтерв’ю, що йдеться саме про це, або ж авторитетні дослідники творчості автора довели, спираючись на чітку і відкриту доказову базу, що автор мав це на увазі, але, припустимо, не міг свого часу казати про це прямо.Тобто, це в жодному разі не може бути висновок на основі десь у чомусь схожих імен чи десь у чомусь схожих подій.Та що ще важливіше, це ніколи не має бути «сенсація», побудована на непідтверджених міфах, бо деякі гучні злочини такими міфами дуже щедро обростають.Достатньо згадати Джека Різника, Чорну Жоржину або Зодіака: реальні факти там давно переплелися з версіями про змови, еліти, надлюдську геніальність вбивць, приховані ритуали й таємні знання, але реальність, скоріш за все, значно прозаїчніша (і це підтверджують найсвіжіші відкриття у всих цих справах).«Сенсаційний» формат трукрайму взагалі дуже спірна штука, яка має мало спільного із етикою, бо це майже завжди спекуляція, перекручування фактів і виривання із контексту.Тож якщо мені здастся, що автор якоїсь книги писав щось про реальний злочин, бо якісь мотиви у романі виглядають схожими на на те, що мені про цей злочин відомо, то у першу чергу я маю перевірити, чи те, що мені відомо, є підтвердженим фактом взагалі.По-друге, я маю переконатись, що автор саме це мав на увазі, чи то вже мої домисли, бо я ніби як помітила якийсь зв’язок художньої вигадки із тим, що сталося насправді.І вже по-третє, якщо, припустимо, інформації виявилось недостатньо, але мені вкрай хочеться поділитись своїми спостереженнями і міркуваннями, то я маю відразу чітко зазначили — йдеться не про факти, а про те, що я помітила цікаві моменти, де художній твір якось перетинається з реальними подіями.Бо якщо я цього не зроблю, то, звісно, можу непогано хайпанути на темі, особливо якщо вона гучна і актуальна саме зараз, але в той же час я докладусь до міфотворчості.Але там, де з’являється міф, зникає увага до реальних жертв і реальних причин. Там виникає простір для подальших маніпуляцій і конспірології — аж до того, що, скажімо, автор насправді щось знав, але мовчав, тому завуальовано виклав все це у романі. А ще міф часто гіперболізований і настільки прибільшує жахливість злочину, що те, що відбулося насправді, починає здаватися не таким вже і жахливим.Такі міфи часто виникають навколо подій, які не висвітлюються в медіа повністю, і найгірше в тому, що так сильно прибільшуючи і міфологізуючи один конкретний злочин, ми ніби применшуємо жахливість не тільки того, що було насправді саме у цьому випадку, а й інші менш шокуючі злочини.Одним словом, я дуже тішуся, коли інші книжкові канали зачіпають тему трукрайму, особливо так чи інакше повʼязаного з літературою, але щиро сподіваюся, що їхні автори намагатимуться уникати хайпу і спекуляцій, бо проблема сенсаційності ще й у тому, що вона підміняє аналіз емоцією.Трукрайм пишеться не мовою несподіваних сенсаційних відкриттів, а мовою доказів і фактів — і саме цим він по-справжньому цікавий, бо докопатись до істини значно прикольніше, ніж розвести фантастичну конспірологію.#запеклий_трукраймФото ілюстративне, робота з серії Ганса Беллмера La Poupée.