Транслітерація санскриту 🔤

Санскрит записують найрізноманітнішими системами письма: брагмі, ґрантха, деванаґарі, ґуджараті, телуґу тощо. І запис латиницею — ще одна поширена форма.

Транслітерація передає кожен знак оригінального письма певним латинським знаком або їх поєднанням, щоб текст можна було точно відновити. Латинських літер для всіх звуків санскриту не вистачає, тому додають діакритичні знаки: надрядкові (ṅ) і підрядкові (ḍ) крапки, макрони (ū) та акути (ś).

Трохи історії. Наприкінці XVIII і впродовж XIX століття, коли європейці відкривали для себе санскрит і активно його вивчали, чимало дослідників розробляли власні системи запису звуків цієї мови. 1894 року транслітераційний комітет X Міжнародного конгресу сходознавців у Женеві ухвалив спільну схему, яка спиралася на напрацювання Джонса, Тревельяна, Моньє-Вільямса та інших учених.

З неї виросла IAST – International Alphabet of Sanskrit Transliteration (Міжнародний алфавіт транслітерації санскриту). Це стандарт де-факто для друкованих наукових публікацій, а завдяки Юнікоду – і для електронних текстів. Водночас окремого офіційного документа саме для IAST немає, і з женевською схемою вона збігається не повністю.

Інші системи. 2001 року з'явився міжнародний стандарт ISO 15919. Він точніший за IAST: наприклад, розрізняє ведичний приголосний ḷ (ळ) і голосний l̥ (ऌ). Для набору на звичайній клавіатурі є схеми без діакритиків, як-от Harvard-Kyoto (ā = A, ṣ = S) та Velthuis, де діакритик замінює знак перед літерою (.t = ṭ, “s = ś), а довгі голосні пишуться подвоєнням (aa = ā).