𝑺𝒂𝒎𝒂𝒓𝒔𝒌𝒂 🇺🇦 | Mariia Semenchenko:На тротуарі навпроти п’ятиповерхівки, де від ракетн...

📣 Mariia Semenchenko:На тротуарі навпроти п’ятиповерхівки, де від ракетного удару завалився дах, частково впали перекриття і повилітали всі вікна, нерухомо стоїть жінка.Вона стоїть у смузі світла, і її світле волосся, припорошене скляною крихтою, виблискує на сонці.– Он там моя квартира, на останньому, п’ятому, поверсі, – говорить вона, – там, де немає даху і стелі. Це диво, це диво, що я вижила.Її звати Олена. Розповідає, що перед самим ударом ракети вона вийшла в коридор, бо хотіла ще кілька годин поспати у спокої. Це її і врятувало.– У кімнатах вилетіли вікна, впала стеля, попадали шафи. Весь кришталь у тих шафах розбився – каже, а потім змахує рукою. – Ну його, той кришталь!Олену знайшли і дістали рятувальники. Неушкоджену, не рахуючи кількох порізів. – Я чула, як кричала сусідка, її теж привалило. У неї сильно постраждала нога, але головне, що жива. Здається, в нашому домі ніхто не загинув – і це справжнє диво. Я запитую Олену, чи їй є, де переночувати або хоча б перевести подих, бо раптом що – запрошую до нас. Вона усміхається у відповідь:– Дякую, але все добре. Усе добре.Недалеко від Олени на бордюрі сидить чоловік, вкритий сірим пилом. На шиї в нього військовий жетон, поряд – милиці. За два кроки від нього до ліхтарного стовпа прихилений протез: у чоловіка немає лівої ноги – втратив у бою, каже. Його права нога, взута у шльопок із зображенням Тризуба, посічена склом. Стопа червона від крові. Права рука теж порізана.– Слава богу, що протез цілий, – говорить він, затягуючись сигаретою – де би я ще такий вдруге отримав.Розповідає, що реабілітація була довгою – у різних містах України та за кордоном. – Я вже своє відвоював, – говорить він і дивиться на будинок. – Я везунчик, моя квартира – на третьому поверсі, принаймні, стеля на голову не впала.По іншу сторону вулиці – кав’ярня. У її назві є слово Magic – магія. Усі вікна вилетіли – простір перед закладом і всередині нього вкритий битим склом. На годиннику початок восьмої ранку. Усередині дві жінки готують каву людям, які вже утворили невелику чергу. Усі спокійні й ввічливі. Вся підлога липка – вибуховою хвилею знесло поличку, на якій стояли пляшки з різними сиропами.– То що, сьогодні кава без сиропу? – жартує хтось із черги.– Чого це? – сміється бариста. – У нас не всі пляшки попадали. Он ще скільки є. Карамельний підійде?Сьогодні була дуже страшна ніч і дуже непростий день, гіркий. Але як же я люблю тебе, Києве, і твоїх людей.