Відгук на "Синдром зеленої мавпи" Пророцтво, що запізнилося, чи реальність, яка наздогнала фантастику? Оповідання писалися ще у 1979–1987 роках, але відчуваються так, ніби автор бачив наші новини за останні кілька років. І це не моторошно...Тут історії про віруси, біологічну зброю, лабораторні помилки, клімат як інструмент впливу, державні експериментиЗагалом це майже документальна фантастика. Лабораторії. Політика. Військові рішення. Людська самовпевненість, чи дурість...І знаєте, що найбільше лякає? Не масштаб. А те, наскільки все це звучить реальноДетальніше про кожну з історій:"Синдром зеленої мавпи" - техно-хорор про те, як одна помилка запускає механізм пандемії. Читати після 2020 року дуже специфічний досвід."Ґаокська справа" - жорстка історія про демографічний контроль і втручання держави в приватне життя"I love Winona" - мій фаворит: про клімат як зброю. І сьогодні це вже навіть не звучить як фантазія"Стародавній меч" - коротка притча з фіналом, після якого сидиш, мовчиш і думаєш"Записки про заблудлого птаха" - історія про вірус, який вирішили поширювати через птахівСтиль у автора дуже стриманий. Немає зайвої драми, немає спроб тиснути на сльозу. Він не моралізуєПросто показує ситуацію - і залишає тебе з думками. Фінали здебільшого відкриті, деколи історії трохи затягнуті, але насправді мене більш тривожило те, як вже тоді він буквально передбачав події сьогоденняЄдине, що мене трохи збило - анотація обіцяє глибокі відповіді на питання "чому створюють зброю масового знищення". Насправді відповідей немає. І, можливо, це і є відповідь. Бо раціонального "чому" для знищення мільйонів людей не існує. Є страхи окремих людей, політика, амбіції, гонка на випередження...Для українського читача ця книжка може сприйнятись болісно. Тайвань живе з постійною загрозою великого сусіда. І цей стан відчувається між рядками. Через це текст сприймається не як абстрактна антиутопія, а як реальність....Автор:Ендрю ЄВидавництво: СафранСторінок: 240Серія: одиночна/збірка Оцінка: 8/10🌟 #Відгукнапрочитане | Зачитана