Я проти памятника, але за музейПолітика пам'яті, це ніколи не про минуле, це про майбутнє. Про те, що ми беремо з собою для майбутніх поколінь, про орієнтири. Це постаті і моделі поведінки, події та вчинки, які ми возвеличуємо, приклади на яких вчимо дітей.Памятник це про постать, яку ми беремо як рольову модель. Я погано собі уявляю пам'ятник Булгакову через цю призму, як і наприклад, пам'ятник нацисту Вагнеру. Але я чудово уявляю музей їх творчості. Бо музей це місце рефлексії та осмислення, контекстуалізації.Музей тоталітаризму, Музей Чорнобиля, чи музей-концтабір, на відміну від "пам'ятника концатобу" не возвеличує, а розбирається і наративізує явище, навіть трагічне. Творчість Булгакова дійсно спадок світової і української літератури, який народжений таким і у Києві, в силу низки історичних обставин, персональної травматизації Булгакова. Це цікаве поле для наративізації і демонстрації через нього трагедії його постаті та творчості, складності відносин України і росії, демонстрації "чого ми їх не любимо".Я проти пам'ятника, бо для мене Булгаков не авторитет для сьогодення і майбутнього України. Скоріше антигерой. Але він точно постать й продукт епохи, через який про неї можна розповісти всім його поціновувачам. Розповісти так, щоб вже росіяни думали, що ж з ним робити.І це не про Булгакова, це про нас і наші підходи до складних сторінок власної історії.