Декілька слів про Конституцію.Нещодавно почав задумуватися щодо причин своєї мотивації до військової служби впродовж років і першопочатково. Завжди мене муляла оця «ти виконував обовʼязок, хоч і не хотів, ти мусив це зробити». Цим ми приховуємо істинну причину тих чи інших дій, надаючи просте пояснення «це просто мій конституційний обовʼязок». Про Конституцію ми згадуємо раз на рік.Коли треба, міняємо її або порушуємо заради загальної користі, і це виправдано.В нашій Конституції немає права на повстання, але ми повставали.В Конституції немає відповідей на головні питання незалежності, які частково закриті, а частково — ні.Дам пряму і чесну відповідь. В 2022 я пішов за Бога, Україну та себе. Не через те, що я мусив згідно такої-то норми (хоча формально це правильно, і я отримав би багато лайків), а тому, що щиро цього бажав і хотів, волів усією своєю сутністю та серцем.Мій приклад субʼєктивний. Але всі ті, хто сьогодні пише про те, наскільки Конституція змусила їх бігти на кулемети, задайтеся питанням — а чи не відбулося у вашій душі хімічних біопроцесів набагато складніше, ніж це? Чи не виправдовуєте ви небажання ділитися цими процесами словами про «це був мій конституційний обовʼязок»?Це не закид в бік Конституції. Вона не винна у якостях, які їй намагаються приписати. Це заклик сприйняти самого себе більш щиро, зухвало та відкрито, і не дивлячись на результат цього відкриття, воно буде корисним для вашої особистості.