Російська гібресія / Удавана Росія

На п’ятому році повномасштабного вторгнення в Україну російський політичний режим опинився у точці найвищої невизначеності. Попри зовнішню монолітність, Кремль стоїть перед фундаментальною дилемою: продовжувати трансформацію країни у закриту тоталітарну фортецю за зразком Північної Кореї чи спробувати «часткову нормалізацію» для збереження економічної стійкості?Росія не стала світовим полюсом, а перетворилася на технологічного васала Китаю. Єдиний реальний «успіх» режиму — внутрішній тоталітарний транзит. Проте страх перед повторною стратегічною помилкою змушує Кремль відтягувати фінальне рішення. Путін намагається зберегти всі опції відкритими, але вікно можливостей для інерційного сценарію невблаганно зачиняється.З повним текстом доповіді Volodymyr Nahirny "Росія на п'ятому році війни: між «КНДР» та крихкою нормалізацією" можна ознайомитися за посиланням наприкінці цього тексту.https://eurasiatransformation.institute/rosiya-na-pyatomu-roczi-vijny-mizh-kndr-ta-kryhkoyu-normalizacziyeyu/

Висновки: чому це важливо для майбутньогоРозбіжності в трактуванні історії виходять далеко за межі «Москва vs республіка». Вони створюють конфлікти між самими республіками (наприклад, за спадщину Аланії чи Булгарії). Водночас найвиразніші приклади самодостатнього історичного дискурсу мають практичний потенціал для політичної мобілізації. Адже йдеться про події не “сивої давнини, а відносно недавні: анексію Тиви (1944), особливу позицію Татарстану на початку 1990-х (референдум 1992 року та відмова від підписання Союзного договору), та проголошення незалежності Чечні у 1991-му.Коли центральна влада ослабне (як це сталося у пізньому СРСР), саме ці історичні «тріщини» стануть основою для вимог перегляду федеративної моделі або навіть суверенізації.Наразі національні еліти в суб”єктах федерації уникають радикальної конфронтації, а лише претендують на визнання рівноправності як співзасновників федерації, а не «молодших братів». У будь-якому випадку історична пам’ять залишається одним із найпотужніших інструментів національного самовизначення, а Москві не вдається її остаточно придушити.Стаття базується на матеріалах доповіді Андрія Стародуба «Історичне підґрунтя для суверенізації “малих” народів Російської Федерації» (2025–2026).https://eurasiatransformation.institute/wp-content/uploads/2026/02/istorychne-pidgruntya-dlya-suverenizacziyi-malyh-narodiv.pdf