ДИНАСТІЯ ГІДНОСТІ: ІСТОРІЯ БАТЬКА- ВІЙСЬКОВОГО З РУБІЖНОГО, ЯКИЙ ПЕРЕДАВ ЛЮБОВ ДО БАТЬКІВЩИНИ У СПАДОК ДІТЯМСьогодні День батька. День, коли ми дякуємо тим, хто веде за собою, хто підтримує, вчить і надихає. Але є батьки, які роблять ще більше - вони стають на захист своєї країни. Саме такою є історія нашого земляка з Рубіжного – військовослужбовця Олексія з позивним «Єгер», який понад 11 років боронить Україну. Його шлях не залишився непоміченим у родині. Його приклад сили, мужності та любові до України став дороговказом і для його дітей. Сьогодні на захисті країни - і син, і донька Олексія. Обоє, не вагаючись, стали на захист Батьківщини, наслідуючи батька - людину, для якої гідність, честь і присяга ніколи не були просто словами. Бо любов до рідної землі - це теж спадок.Про своє дитинство Олексій тепло згадує так: «Я народився в місті Кремінна, навчався в п’ятій школі. Дитинство було яскраве - спорт, футбол у дворі, канікули в бабусі під Луганськом і в Рубіжному, піонертабори, хобі - марки, рибки, хом’яки. Я завжди знав - Рубіжне це мій рідний дім. Це те місце, куди хочеться повертатися. Там мій двір, спортзал, пляж на «Водній», парк, станція юннатів, де працювала тітка. Це моє рідне місто, тут живуть мої самі близькі та найрідніші». «У дитинстві мріяв стати військовим. Але потім життя склалося по-іншому. Я закінчив Луганський аграрний інститут за фахом економіста з бухгалтерського обліку та аудиту. Потім - магістратура в Академії держуправління при Президентові України, працював головбухом на сільськогосподарському підприємстві, у банку, податковій, згодом керував агропідприємством. Були плани. Але прийшов 2014 рік… І тут зрозумів - залишатися осторонь не можу. Пішов служити до лав Луганського прикордонного загону. Вони тоді з перших днів дали гідну відсіч. Я прийняв для себе вірне рішення - боронити. Бо як інакше, коли твоя земля під загрозою?».Повномасштабне вторгнення він зустрів в окопі, в Золотому. «Перший день я пам’ятаю як і всі 11 років. Перше, про що подумав - не про себе. Про маму, дружину, дітей. Було відчуття дикої несправедливості. Було страшно, але не за себе. Була лють. І розуміння - війна прийшла по-справжньому. Більшість часу на початку повномасштабного вторгнення, тримали оборону в Кремінських лісах і так як я був місцевий, багато разів виконував бойові завдання саме в лісі». Там і з’явився його позивний - «Єгер». До нього тягнулися тварини, які втекли з розбитих дворів. Одного собаку він забрав - нині той живе вдома. «Я завжди був серед лісу. Це про мене».«Що тримає бойовий дух? Віра. У побратимів. У перемогу. У те, що мої діти житимуть в найкращій країні - в Україні, що в них буде прекрасне майбутнє. І ще хрестик, який мені дала мама на початку служби. Він завжди зі мною. Це мій талісман».Та найсильнішим символом віри і спадкоємності стали його діти. І син, і донька Олексія нині захищають країну. Мабуть, кожен батько мріє, щоб його діти стали кращими за нього. Вони вже такі є. І головне - вони знають, що таке Батьківщина.Олексій каже: після перемоги звільниться зі служби. Хоче повернутись до справ, які колись довелося відкласти. Але головна мрія - повернутися до Рубіжного.«Я поряд з Рубіжним, але далеко. Щодня згадую рідні вулиці, людей, дім… Війна забрала так багато - побратимів, плани, здоров’я рідних, мрії. Але не забрала віру».І звертається до кожного українця: «Якщо ти українець - не шукай виправдань та дій. Захищай. Або допомагай. Ми не жаліємо себе - щоб ви мали змогу жити, працювати, бути з родинами. Не будьте байдужими. Пам’ятайте про тих, хто щодня ризикує життям, щоб у вас було майбутнє».Сьогодні, в День батька, ми низько вклоняємось таким, як Олексій. Тим, хто не просто виховує дітей, а й захищає їхнє право на майбутнє. Тим, хто передає дітям не тільки любов, а й приклад. Мужності, сили, незламності. Рубіжне чекає на своїх. Пам’ятає кожного. Пишається кожним. І обов’язково знову стане домом для всіх, хто любив його серцем! Низький уклін нашим Героям! 🇺🇦#Історії_Незламних_Рубіжан