День 5. Уявіть дві ріки, які постійно течуть крізь нас. Одна з них несе всі голоси світу, а друга - єдиний самотній голос, наш внутрішній. Перша ріка могутня, стійка та незмінна у своїх вказівках, настановах і застереженнях; більшість людей живе бездумно, нас несе за течією до кожної віхи, до всього, чого ми повинні хотіти, прагнути, досягти. Зрештою, ми опускаємо очі й бачимо, що руки наші порожні.Наші життя сплетені в сюжетній лінії, яку писали не ми. Щойно наш внутрішній компас зникає з поля зору, усвідомлення моменту застилає туман.Нас охоплюють розгубленість, нерішучість та не-визначеність. Ми втрачаємо можливість керувати своїм життям, бо дві ріки перекрикують одна одну, спокушаючи нас чеснотами й відштовхуючи вада-ми. З часом нас сковують спроби бути тим, ким намвеліли бути, всупереч мʼякій невгамовній правді, що живе глибоко всередині нас. Хоч якою гучною не була б перша ріка, ми завжди чуємо тихий поклик другої. Наше життя починається того дня, коли ми обираємо керуватися своїм внутрішнім знанням, навіть чуючи, а іноді й прислухаючись до колективного знання. Мудрість полягає передусім у розумінні, що істина відносна, що чітко розділити дві ріки на добру й погану означало б позбавити самих себе глибини та краси, яких насправді прагнуть наші серця. Шлях полягає не в тому, щоб відмовитися від однієї ріки на користь іншої, а в тому,щоб знати, коли слухати, прислухатися та керува-тися кожною з них.(с) Бріанна Вест