Розповідь пошепки: Юлія Баткіліна | Хоч земля ще темна, та не пласка, і кити під нею світи не снять. Ось м...

Хоч земля ще темна, та не пласка, і кити під нею світи не снять. Ось маленька Еллі, тонка, прудка, золотиста й капосна, як щеня. Всі розмови тут - подорожчав гас.. Гіркуватий дим, шкіряний кісет. Не дрімай-но, зернятко, це Канзас. Тут завжди сміливець бере усе. Не дрімай же, бусинко, не дрімай.Всі дива на світі лови сама.Будь у тата сонечком з-поза хмар,бо тепла катма.Ось маленька Еллі іде в житах, а жита заввишки як старший брат. Ще ніякий вітер не прилітав, не було іще ні доріг, ні втрат. Тільки гроші в них не ростуть в полях, тільки важко їм дістається дім. І повільно їх оберта земля, розганяючи колами по воді.Я поїду, мабуть, в Майамі-біч,ти, сестричко, скучила вже, мей бі.Сто доріг на світі, на світі ніч,я пишу тобі.Від усіх торнадо, усіх гінгем, від усіх нечуваних покарань захищає та, що біжить ген-ген і кричить: “Ура!”. Та, що нас чекала з Майамі-біч, із усіх нью-йорків та кордільєр. Навіть посміхається не тобі — таж на світі є!По полях посохне хрумка трава.Відкривай цю книгу — не відкривай...та і ти собі полетиш — стривай! -ти ж жива, жива...Повертайся, Еллі, з усіх доріг, повертайся, Еллі, холоне чай. Урагани чубляться нагорі, літаки гарчать. Припадає порохом цей Канзас. Повертайся, Еллі, до нас, назад.А тепло обіймів, шалений сміх -несемо самі...