Розповідь пошепки: Юлія Баткіліна | ​​Юлія Баткіліна про свою книжку, яка зовсім скоро вийде у нашому вида...

​​Юлія Баткіліна про свою книжку, яка зовсім скоро вийде у нашому видавництві:«Перехід» — це компіляція справжніх людських історій, збірні образи. Ідея виникла просто: після періоду вагань я перейшла на українську мову в побуті. Це відбулося у 2018 році, влітку. Як зараз пам’ятаю цей момент. Я вирішила нарешті це зробити, бо давно хотіла й попередньо вже перейшла на українську в писанні і в соцмережах. Для мене це було логічним кроком. Тоді, 5 років тому, ми з фейсбучними друзями мутили такі собі розмовні клуби, де зустрічалися й розмовляли українською. Водночас це був дивний соціальний експеримент. Дивний, бо саме таке відчуття виникало, коли я починала звертатися українською до тих, хто знав мене російськомовною. Дивно було відповідати українською на звертання російською, навіть якщо я знала, що співрозмовник точно мене розуміє. Адже доти діяло неписане правило «відповідати тією мовою, якою до тебе звертаються» (о, так!). Дивно було спостерігати, як люди, почувши мене, починали звіряти мені ж свої проблеми: висловлювати побоювання, що їм нав’яжуть українську мову, сумніватися в щирості моїх намірів («може, ти просто наслідуєш тренди і вимахуєшся?», «може, ти хочеш натякнути, що ми якісь не такі?»), а то й питати, чому видавництва не видають певні професійні книги українською тощо.Натомість я почувалася геть іншою, хоча сама не розуміла, в чому полягає ця іншість. І ще тоді у мене з’явилася ідея написати про це відчуття. Воно було таким яскравим, живим і здавалося мені вартим того, аби писати. І... я написала про розмовний клуб! Тоді в Харкові було кілька таких ініціатив, деякі клуби жили всього кілька зустрічей, деякі трималися понад рік. Тож я написала повість про розмовний клуб, про людей в ньому, про їхні родинні труднощі, сумніви та перехід — мовний, який насправді завжди є чимось більшим.