Кохання постійніше за змінивоно живе в кутку моєї кімнати, дивиться просто на мене — з голови до ніг — із широкою усмішкою. воно присутнє на сторінках моїх нотаток, у книжках і в моїх ескізах — і недбалих, і завмерлих. воно є на вулицях міста, яке я ніяк не можу зненавидіти, блукає ними, нависає, його силует всюдисущий, переслідує мене (переслідує, мов привид). воно є в морях, яким я довіряла свої таємниці, і в пісках, що зберігають його сліди. воно є в небі, на яке я дивлюся, у сонці, що світить на мене, і в ночі, якій я віддаюся; я бачу його у зірках, які вимальовую. воно є в повітрі, яким я дихаю, у кожному запаху. тут, у моїх долонях, у слідах моїх бойових шрамів, у моєму тілі, моїх губах. воно всюди, де є я — із заплющеними чи розплющеними очима. я бачу залишки кохання, відбитки й плями. я бачу його всюди — ці дві мерехтливі орбіти життя, надії, магії й чогось іще.Я дивлюся у відповідь.усе, що мені лишається, — дивитися на те, де, ким і чим воно було, бо це єдине, що мене не покинуло.