В позаминулому дописі я згадував поняття метемпсюхозу (μετεμψύχωσις). Невелике прояснення для тих, хто не знає: цей термін вживається в контексті грецького вчення, котре прийнято називати "орфізмом". Говорячи загалом, орфізм наголошував на безсмерті душі, що людське тіло слугувало в'язницею для неї. Після смерті душа переселялась в інше тіло, продовжуючи цикл перероджень та страждань. Саме цей процес називається метемпсюхозом. І справа в тому, що нам достеменно не відомо, чиїй голові належала ця інновація: орфікам чи Піфагору. Для середньостатистичного елліна ідея про те, що душа після смерті не відправляється в Аїд, а перероджується в нових тілах, була в новизну. Перші згадки про це вчення належать близько 5 століттю. В цей час класична грецька релігія переживала певну кризу. В когось ця криза проявлялась в критиці вірувань "гомерівського типу". До прикладу, Ксенофан, котрому належить перша згадка про метемпсюхоз, сам активно критикував традиційний політеїзм, наголошуючи на монотеїзмі. Сам фрагмент: