Португальський "ГУЛАГ"Всі, хто цікавляться історією Португалії 20 століття, знають абревіатуру PIDE - це салазарівське КГБ, спецслужба, відповідальна за політичні репресії в країні. Але мало хто знає, що у Салазара ще й був свій ГУЛАГ - концтабір на острові Сантьягу, що належить до Кабо-Верде, де режим прирікав своїх ворогів на повільну смерть. 52 роки тому - 1 травня 1974 - він був звільнений від усіх своїх в’язнів і став частиною #історіяКонцтабір у Таррафалі відкрили 23 квітня 1936 року, першими його в’язнями були комуністи та анархісти, яких Салазар справедливо вважав своїми головними ворогами.Восени 1936 до них проти своєї волі приєдналися учасники заколоту воєнних моряків у порту Лісабона, який режим жорстоко придушив. Серед найвідоміших в’язнів “першої хвилі” - головний португальський комуніст Bento Gonçalves та очільник профспілки, анархіст Mário Castelhano. Обидва там загинуть.Більшість в’язнів опинялися в концтаборі без суду. Деяким бранцям було лише по 17 років. Тут на них чекали тропічні хвороби, сирість, тортури та повна ізоляція.Чому “ворогів режиму” не розстрілювали як в сусідній Іспанії? Річ у тім, що Португалія дуже пишалася своєю людяністю і тим, що однією з перших скасувала рабство і смертну кару. Тому на в’язнів у Таррафалі чекала повільна смерть. В народі він так і називався - Campo da Morte Lenta.Щоб підвищити ефективність, Салазар, як успішний менеджер, вирішив скористатися передовим досвідом. Оскільки фахівців із совка, які були безумовними лідерами у питаннях концтаборів, запросити не було можливості з ідеологічних причин, довелося запрошувати їхніх колег з Гестапо. У 1937 до Португалії вчити місцевих робити успішні концтабори приїздив Йозеф Крамер.Гестапівець навчав португальських агентів нацистським методам допитів і застосування фізичних тортур. Це дуже відомий нацистський злочинець. На його руках кров тисячів людей. Під час Другої світової Крамер буде комендантом таборів Аушвіц II – Біркенау та Берген-Бельзен, за вирокому суду його повісять у 1945. Португальські спецслужби чимало запозичили у Гестапо, але адаптували все під себе. Наприклад, замінили криваві тортури більш витонченими карами.Головними “хітами” в Таррафалі були:Frigideira. Так у Португалії називають невелику пательню, але в Таррафалі це була бетонна камера 6х3 метри без вікон, яка під палючим сонцем Кабо-Верде нагрівалася до понад 50 градусів. В'язні сиділи в ній по 10-12 людей майже без води та їжі. Це призводило до зневоднення, втрати свідомості та смерті.Відмова в медичній допомозі. Такі хвороби як малярія, жовта лихоманка, дизентерія та інші в Таррафалі навмисно не лікували, змушуючи в’язнів страждати. А табірний лікар прямо говорив своїм жертвам: «Я тут не для того, щоб лікувати, а щоб підписувати свідоцтва про смерть».Виснажлива праця. В'язні повинні були будувати табір самі. І робити це під палючим сонцем, маючи мінімум їжі та води.Все це супроводжувалось психологічним тиском та ізоляцією.У 1954 табір вперше закрили. За 18 років “першої хвилі” через Таррафал пройшли 340 людей. Офіційно там загинули 34 в’язні, втім, ця статистика не враховує тих, хто підірвав своє здоров’я і потім помер нібито своєю смертю. Це також жертви Салазара.Після початку Колоніальної війни у 1961 Таррафал знову відчинив двері.Назву змінили на Трудовий табір Chão Bom — а «пательню» вивели з обігу. Замість неї тепер була holandinha - маленька кімната-карцер.Новими в’язнями концтабору стали африканські повстанці, яких Estado Novo вважав терористами. Вони були з Анголи, Гвінеї-Бісау та Кабо-Верде. Всього 230 людей.1 травня 1974 - через тиждень після Революції Гвоздик - Таррафал закрили, а його в’язнів звільнили. Нині це страшне місце перетворене на Музей, а саме слово Tarrafal стало синонімом жорстокості, репресій, жахливих умов і смерті. Тіла загиблих у Таррафалі в 1978 повернули на батьківщину - їх перепоховали в Лісабоні.Меблі на замовлення у Португалії 👈#russiaisaterroriststate👉 Підпишіться☕️ Купити мені каву