Місто не спить щоночі. Місто збирає себе заново щоранку.По шматках.По цеглинах.По уламках скла.По людських долях.Щойно стихає вибух — починається робота.Без гучних слів.Гуде техніка.Пил у повітрі.Люди мовчки роблять те, що треба.Ніби щоночі ворог перевіряє Запоріжжя на міцність.І щоранку місто складає цей іспит заново.Не промовами.Сотнями людей, які виходять на місця ударів.Руками, що розбирають завали.Серцями, які не дозволяють залишити людину сам на сам із її бідою.Учора одночасно на всіх локаціях працювали понад двісті людей. Сьогодні — понад сотня. І так щодня…Комунальні служби, рятувальники, аварійні бригади, медики, соціальні працівники, волонтери. Десятки одиниць техніки. І за кожною цифрою — люди, які вже багато років майже не знають, що таке спокій.Обсяги робіт після кожної атаки величезні. Розбирати завали. Закривати вибиті вікна. Відновлювати електрику, воду, газ. Допомагати виносити речі, оформлювати документи, знаходити тимчасовий прихисток. Робити все, щоб життя повернулося хоча б настільки, наскільки це можливо після ночі, яку за задумом ворога ми не мали пережити.І щоразу я ловлю себе на одному й тому самому запитанні: звідки беруться сили?Бо кожен з нас, хто сьогодні допомагає іншим, чудово розуміє: завтра удар може прийти і в його життя. А хтось вже пережив власну трагедію. Так, в українських містах сьогодні ніхто не має гарантій, бо ворог підступний. Саме тому чужий біль у Запоріжжі давно перестав бути чужим.Сьогодні вже вирішуємо питання тимчасового розселення людей, які втратили житло. Один мешканець з будинку на Історичній та троє мешканців з вулиці Світла потребують прихистку. Бо більше немає де жити…Більшість із них вже до вечора розмістяться у шелтері благодійного фонду «АРТАК», де вони перечекають, поки місто допомагатиме відновлювати втрачене.А поруч із цим болем продовжує жити велике місто.Понад шістсот тисяч людей щодня прокидаються, працюють, лікують, навчають дітей, виходять на зміну, відкривають свої магазини, сідають за кермо громадського транспорту, печуть хліб, ремонтують мережі, підтримують сусідів. Живуть усупереч.Саме в цьому і є сила Запоріжжя.Не в тому, що нам не страшно.А в тому, що навіть після найважчих ночей місто знову знаходить у собі сили підвестися. Разом.