на фото — мої прадіди: Кирило Поринос і Миколай Темченко.обидва — корінні слобожанці. селяни.обидва, як і мільйони інших українців, боролися з однією чумою — під знаменами іншої.Кірюші, як ніжно називали його в родині, пощастило втекти з німецького полону за день до розстрілу. через 80 років мій батько, такий же корінний слобожанець, поїде до Німеччини — на військові навчання.я мав би написати, що мені соромно за предків. що прадіди були злочинцями й ворогами.я міг би написати, що пишаюся предками. що вони визволителі й герої.ні перше, ні друге не є правдою.я просто дякую Кирилу й Миколі за те, що вони вижили в тій м’ясорубці — й дали мені шанс з’явитися на світ.у Другій світовій війні загинуло від 8 до 10 мільйонів українців: цивільних, військових, героїв, злочинців, ідейних, байдужих — у лавах Червоної армії, партизан, УПА, батальйонів СС.усі вони мали свої, різні уявлення про те, що відбувалося навколо.сьогодні, незалежно від того, чиї ми нащадки, — у нас спільний ворог. спільна Батьківщина.в 2015 році відбулося примирення ветерана УПА Степана Петраша з капітаном Червоної армії Іваном Залужним (фото в коментарях).пошук порозуміння на тлі спільного й складного минулого зробить нас сильнішими.глорифікація чи стигматизація — лише поглиблять прірву.бажаю нам мудрості триматися разом. щоб більше ніколи не розтягнули по різних таборах і не змусили стріляти одне в одного.