Король Відьом, Марта Веллс 🌟

Марта Веллс для багатьох — це перш за все «Щоденники Вбивцебота», але тут вона заходить на територію епічного фентезі, і чи була ця спроба вдалою, я досі не можу сказати. Головний герой Кай — демон, який вміє захоплювати тіла смертних. Він прокидається у скляній труні, нічого не пам’ятає, але відчуває, що його подругу десь тримають у полоні. І далі ми рухаємося двома паралельними лініями: поки в теперішньому часі Кай намагається розплутати цей детективний квест і зрозуміти, хто його підставив, лінія минулого пояснює, як він взагалі дійшов до життя такого та війни з непереможними ієрархами.Що з цим текстом так:✨

Динаміка та структура. Дві часові лінії — це завжди велетенський плюс для історії, бо я обожнюю такий тип розповіді. ✨

Світобудова. Дуже різноманітний світ, наповнений цікавими деталями, де знайомі речі обіграні так, що починають грати новими барвами й працювати геть інакше. Це цілісне standalone-фентезі, яке не обов'язково розтягувати на трилогію, хоча фінал і залишає двері відчиненими, й авторка планує далі писати в цьому сетингу.Що з цим текстом не так:✨

Емоційна «пласкість». Попри крутий концепт головного героя, він відчувається скоріше цікавою ідеєю, ніж живою особистістю. ✨

Проблема «Show, don't tell». Нас постійно переконують у тому, що між героями неймовірна відданість і глибокі зв’язки, але на ділі це проявляється дуже слабко. Ти бачиш текст, бачиш діалоги, але не відчуваєш жодної хімії. У підсумку маємо якісно написану, але дивно відсторонену історію. Це наче дивитися на ідеально намальований кадр із манґи, де все красиво і на своїх місцях, але за персонажів серце не болить. А ще багато людей на Goodreads, і я в тому числі, відмічали, що текст читається важко. Книга потребує великої концентрації уваги, авторка спеціально створювала ефект ось цієї дезорієнтації у світі, щоб читач відчував те саме, що і головний герой, коли тільки «прокинувся» після полону. Я не дуже люблю такі «квести» від авторів, коли текст навмисно ускладнюють, хоча цього можна було не робити. Якщо чесно я так і не вирішила, яку оцінку ставити, бо книга залишила дуже дивний післясмак. Але бажання познайомитись із «Вбивцеботом» не зникло, а напевно навіть посилилося.#Redfox_прочитане