Я дуже чекала на цю книжку, бо ще наприкінці першої згадала, що тут ми маємо головного героя з дедді-іш’юз, а мене хлібом не годуй — дай щось таке почитати, або скажи, що твій батя спетляв за хлібом, коли тобі було п’ять років, і більше його ніхто не бачив, не кажучи цього прямо, хе-хе.Книжка розповідає про сина Боя — Девід Стонтона. Девід — успішний адвокат, людина раціональна й гостра на язик, але всередині в нього — пустка й повний розпач після дивної смерті батька. Ми опиняємося разом із ним у кабінеті терапевта в Цюриху. Звучить, можливо, дещо сухо, але Робертсон Девіс перетворює звичайні розмови на захопливий «детектив душі». Весь роман — це подорож углиб пам’яті, де минуле Девіда розбирають на деталі, як складний механізм.Найбільше мене зачепило те, як автор показує наші стосунки з іншими. Ми часто не бачимо людей такими, якими вони є насправді. Замість цього ми перетворюємо їх на персонажів власної драми: хтось стає для нас уособленням мудрості, хтось — об’єктом для виплеску прихованої люті, а хтось — ідеалізованим образом любові. Це книга про те, як ми «накидаємо» на близьких певні маски, часто навіть не усвідомлюючи цього.Навіть якщо ви ніколи не цікавилися психологією, ця історія заворожує своєю логікою оповідання та захопливою структурою у вигляді сеансів із психологом. Девіс показує, як хаос нашого життя, де події здаються випадковими (як той фатальний сніжок із першої частини), раптом вибудовується у чіткий візерунок. Він пише про це неймовірно легко: дотепно, з іронією та без зайвого повчання.Для мене «Мантікора» стала нагадуванням, що іноді героїзм — це не подвиги на очах у всіх, а відвага нарешті зняти маски з самого себе й чесно поглянути у власну внутрішню невідомість. Це ідеальний місток до фіналу трилогії, і тепер я з особливим передчуттям чекаю на третю частину — «Світ чудес».Звичайно, книга отримує від мене п’ять захоплених лисичок 😊😊😊😊😊 з п’яти. І, здається, тривожність з приводу того, що ця трилогія виявиться не такою шикарною, як коли я читала її вперше, нарешті покинула мій організм. Бо іноді вона навіть офігенніша, ніж у моїй пам’яті.#Redfox_прочитане