"Трамвай "Бажання"", театр Франка. Теннессі Вільямс. Іван Уривський#театральне⏺Бланш Дюбуа - тендітна та екзальтована колишня вчителька - втрачає все. Коли йти нікуди, вона вирушає до молодшої сестри, Стелли, яка з чоловіком живе у Новому Орлеані. Бланш шокована злиднями і грубістю - та, втім, і з нею самою усе складніше, аніж здається на перший погляд.⏺"Трамвай" - напружена і сповнена символізму психологічна драма. Це, мабуть, найпотужніша робота, що я поки бачила в Уривського - і, до того ж, вся фірмова "уривщина" тут дійсно доречна, на своєму місці, і не відчувається як самоповтор попри те, що ці прийоми уже бачені-перебачені.⏺Єдина декорація - іржавий, побитий життям трейлер. Коли всі його вікна та двері зачинені, ми не чуємо слів акторів, і дійство перетворюється на пантоміму. І це так посилює оту клаустрофобну задуху та вуаєристичне відчуття - ніби ми, глядачі, пхаємо носа не у своє діло, підглядаємо за чужими життями в моменти найбільшої вразливості.⏺Тетяна Міхіна в ролі Бланш - неймовірна, і вона чудово передала замріяність та манірність, що ховають глибинний надлом персонажки. Але справжнім відкриттям став Кукуюк у серйозному амплуа - раніше я бачила його лиш у комедійних ролях, тож те, наскільки переконливим і загрозливим грубіяном та аб'юзером він був... Я дійсно налякалася, коли його Стенлі грюкнув дверима.⏺П'єсу Вільямса, зізнаюся, не читала - бо зловила кілька спойлерів у театральних чатах і вважала себе цілком готовою. Дуже наївно було думати, що знання того, що відбувається, якось підготує мене до того, наскільки спустошливо це буде показано. (Тут - ваш тригер ворнінг про насильство над жінками, в тому числі сексуальне). Але колись, все ж, думаю дійти й до оригіналу - зокрема, мені стало цікаво, як багато роботи виконує оте "за мотивами" на програмці.⏺Блискуче. Гіпнотично. Досконало. Дивом не розплакалися прямо в глядацькому кріслі. Виходила із зали дезорієнтованою та з відчуттям, наче мене розтрощили на друзки. Не певна, що колись буду морально готова побачити цю виставу вдруге. ⏺Раніше розмірковувала над ідеєю ще й відвідати постановку театру Лесі Українки за тією ж п'єсою Вільямса (тільки у них трамвай - "Жадання") - мабуть, цього не робитиму. Не тільки тому що це дуже морально тяжка річ, а й бо не знаю, чи цю постановку можливо перевершити.