💔 "Данчулеску, мій юний друже", — так часто Саня починав наші розмови, коли набирав мене телефоном. Ця фраза завжди лунала якось так бадьоро, що навіть якщо в цей день настрій був не дуже, посмішка з'являлася майже одразу.Я пишу цей текст і досі не можу повірити, що Сашка Тингаєва з нами більше немає. За останні майже два роки на Champion Radio ми відпрацювали просто безліч прямих етерів разом. Що ми тільки не коментували: футбол, баскетбол, хокей... Разом проводили студії Великого спортивного вікенду, іноді разом сідали в студію на Велике спортивне шоу або Клуб чемпіонів на вихідних. Скільки жартів і приколів озвучували під час трансляцій — не порахувати.Останній наш спільний етер був у суботу, 30 травня. Фінал Ліги чемпіонів. Єврофан у прямому етері, а це Санін проєкт — він був його ідейним натхненником та автором. Я перед тим вирушив у відпустку на тиждень, але ідею Жені Толочина зібратися ввечері разом і подивитися фінал ЛЧ охоче підтримав. І вийшов справжній марафон, бо кожен з присутніх долучався до Сані та Ігоря, які були ведучими цього шоу. Так вийшло, що я залишився на овертайми і серію пенальті, і ми у прямому етері розповідали про все, що відбувалося у Будапешті. Звісно ж, жартували, сміялися, як завжди. І ви знаєте, я би ні за що не повірив, що це була наша остання зустріч із Сашком. Абсолютно не повірив би. Мені здавалося, що у нас попереду ще мільйон етерів разом, сотні квізів (а Саня постійно грав з нами у футбольні квізи "Гра головами" у команді Рахунок на табло). У ту суботу у Сані блищали очі — це завжди була вірна ознака того, що він щасливий. Він вмів так проявляти емоції та щиро радіти простим речам, як дитина. Але він був справжнім.Для мене в юності Сашко Тингаєв був дядьком з телевізора, який завжди коментував топовий футбол. І я тоді навіть уявити не міг, що колись не те, що познайомлюся з ним, а й працюватиму пліч-о-пліч. А вперше ми побачилися у 2015 році, коли я тільки-но переїхав до Києва. Зустрілися на Поштовій площі і... пішли ловити рибу. Довго сиділи, години три. Може й чотири. І просто теревенили про життя, професію, футбол...І останній День народження Сані теж згадую з теплом. Бо Сашко народився 6 лютого, а я — 1-го. І цьогоріч святкували командою разом. І теж він виглядав радісним і щасливим в той день. Я ще подумав: "Які ми молодці, що зібралися саме сьогодні". А скільки спогадів він постійно розповідав зі свого професійного життя? І кожен раз щось нове. З 90-х, нульових, з різних редакцій та телеканалів. Абсолютно різний і дуже багатий досвід.Минулого тижня із Сашком трапилося нещастя. Гадаю, ви всі читали про це. Останні дні він провів в реанімації. Сьогодні Сані не стало... Дякую тобі, Друже. За всі ті теплі спогади, які ти залишив. Спочивай з миром...