Радіо Юрченко | Історія залитої бетоном Стіни Пам’яті — багаторічної роботи неймовірни...

Історія залитої бетоном Стіни Пам’яті — багаторічної роботи неймовірних митців АРВМ — болить мені з моменту, як я вперше (і востаннє) побачила Володимира і почала відкривати для себе їхню з Адою історію. Митці, які так уважно ставились до теми втрати і працювали з осмисленням смерті, поваги до прощання і поховання — були свідками смерті витвору, яким жили багато років. Совєти цю втрату (і страту) організували — заливши тоннами бетону те, що так важко митці створювали, працюючи практично без вихідних, зранку і до ночі. Те, що мало би бути підтримкою у втраті — перетворилось у саркофаг. Я часто бачила Стіну. Мій шлях до дідуся з дитинства був дорогою й через неї. Та з часом мені довелось бачити її частіше.З того моменту зустрічі з Володимиром до здачі цього матеріалу в друк в моїй сім'ї сталося шість смертей, чотири — минулого року, дві були дуже довгими і страшними. Одну я й досі не можу прийняти. Між здачею в друк і виходом журналу сталася сьома...Мені завжди складно про це говорити, але я вірю, що це необхідно. Що нам треба вчитись говорити і чути. Щоб десь стати опорою, а десь — проживати, якимись способами, про які я не знаю. Від того не болітиме менше, але в певні миті — можливо, триматиме. Так і склався цей текст.Історія Стіни Пам'яті велика, як і сам задум митців (зокрема, ми скоротили мій текст на 25 тисяч знаків до журнальних 8), велична, як і погляди Рибачук і Мельніченка, і болюча, як і сама тема. І мені дуже хочеться, щоб про неї дізналось якомога більше людей. Як колись дізналась я. І вона мене більше не відпустила. Прошу, дізнайтесь і ви — в новому Reporters, у "Великій красі".Дякую Марічці Паплаускайте за віру в мене. Дякую Вірі Курико — зараз з сиротами шкірою — моїй редакторці в цій роботі. Дякую Анастасії Струк, яка ідеально візуалізувала цей текст. Дякую всій команді The Ukrainians і окремо музею-майстерні АРВМ.Дякую Насті Кулик і Юлі Прядко — першим читачкам і моїм вічним мотиваторкам. Дякую Марті Госовській, яка, почувши що матеріалу у мене більше, взрощує мені крила — хтозна, хтозна що буде.Цей текст — найважливіше нині для мене, бо окрім історії АРВМ тут чимало сокровенного. Про Неї, ту, яка б зараз пишалась так, як ніхто і ніколи не буде. Для Неї, шляхом до якої тепер завжди для мене буде похована Стіна.Я так тебе люблю, Ба. Мені так тебе не вистачає, Ба. Я страшенно скучила, Ба. Твоє оленятко.